Національно-культурні товариства
Політологічний словник
Національно-культурні товариства – громадські добровільні об’єднання, які створюються у місцях проживання іноетнічного населення. Процес організаційного оформлення Н.-к. т. в Україні розпочався наприкінці 80-х років XX ст. в умовах здійснення нової етнонаціональної політики і продовжується в наш час. На 1 січня 2004 р. в Україні зареєстровано 1067 товариств національно-культурного спрямування, 33 із них мають всеукраїнський статус, 322 – обласний, 628 – міський, 84 – районний статус.
Утворили власні етнічні
До всеукраїнських Н.-к. т. належать об’єднання, діяльність яких, виходячи з характеру їхніх статутних завдань, поширюється на територію всієї України або більшості її областей, і які мають у них свої відділення. Місцевими Н.-к. т. є об’єднання,
Для більшості товариств характерний високий ступінь етнічної солідарності та згуртованості, великий потенціал для відродження своєї історії, мови, звичаїв, традицій, збереження пам’яток традиційної самобутньої культури. Н.-к. т. нерідко виступають у формі асоціацій, спілок, культурних центрів, земляцтв, громад, клубів та ін. Зокрема, у м. Києві створені Ассирійська асоціація України, Азербайджанський громадсько-культурний центр України, Товариство литовської культури ім. Майроніса, Німецьке культурологічне товариство “Валентайн”, Демократична спілка угорців України, Чеська національна рада України.
Основними об’єднаннями громадських організацій національних меншин України є: Рада представників громадських організацій національних меншин України при Президентові України, м. Київ; Асоціація національно-культурних об’єднань, м. Київ; Рада представників національних громадських організацій України при Державному комітеті України у справах національностей та міграції, м. Київ; Рада національних товариств України, м. Київ; Конгрес національних громад, м. Київ; Асоціація національно-культурних і культурно-освітніх об’єднань Одеської області, м. Одеса; Конфедерація національних товариств західних областей України, м. Львів; Міська рада національних товариств, м. Харків; Обласна рада національних товариств, м. Миколаїв; Асоціація громадських об’єднань національних меншин м. Севастополя, Автономної Республіки Крим тощо.
Національно-культурні товариства функціонують відповідно до своїх статутів і користуються правами юридичних осіб. Діяльність культурологічних об’єднань спрямована на розвиток міжнаціональних відносин; захист національних інтересів громадян; відродження та розвиток національних культур; задоволення духовних запитів іноетнічного населення. Вони беруть участь у проведенні громадських культурних заходів, створюють національні клуби і будинки культури, дискусійні клуби, здійснюють книговидавничу діяльність, випускають газети і журнали, сприяють пошуку і збереженню національних культурно-історичних цінностей, встановлюють зв’язки і співпрацюють з державними і громадськими організаціями України і зарубіжних країн.
За ініціативою Н.-к. т. повертають національним громадам будинки, культові споруди, побудовані колись на їхні кошти, відкривають школи, факультативні групи, курси, де молодь вивчає національні мови, створюють теле – і радіопередачі мовами національних груп населення. Матеріальні засоби громадських об’єднань національних меншин формуються із членських внесків, коштів, виділених у державному та місцевому бюджетах, добровільних пожертвувань, надходжень від проведення відповідно до статутів культурно-масових заходів; прибутків від господарсько-виробничої діяльності; інших не заборонених законом джерел.
З метою сприяння розвитку етнічної, культурної та мовної самобутності національних меншин України, координації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері у вересні 2001 р. було прийнято Розпорядження Президента України “Про заходи щодо підтримки діяльності національно-культурних товариств”, у якому визначено такі завдання: Кабінету Міністрів України: І) затвердити у двомісячний строк комплексні заходи щодо розвитку культур національних меншин України на період до 2005 р., передбачивши, зокрема: розширення державної підтримки друкованих видань та телерадіоорганізацій, що висвітлюють діяльність національно-культурних товариств, та організацій збільшення часу мовлення мовами національних меншин України, а також надання підтримки зазначеним товариствам у заснуванні періодичних видань із регіональною сферою розповсюдження; створення в краєзнавчих музеях, що розташовані в обласних центрах, експозицій, присвячених історії та культурі національних меншин України, які проживають на відповідній території; надання підтримки аматорським творчим колективам, які зберігають, розвивають та пропагують культуру, традиції, звичаї та обряди національних меншин України; поліпшення системи підготовки педагогічних кадрів для загальноосвітніх навчальних закладів, у яких викладання навчальних предметів здійснюється мовами національних меншин України, а також забезпечення таких навчальних закладів відповідними підручниками, посібниками, методичною літературою; організацію всеукраїнського конкурсу “Кращі книжки – дітям України” за участю письменників-представників національних меншин України; створення в м. Києві центру розвитку культури національних меншин України; 2) розробити та здійснити заходи щодо забезпечення реалізації права національних меншин України на національно-культурну автономію; 3) опрацювати питання щодо створення мережі позашкільних навчальних закладів, які б забезпечили задоволення освітньо-культурних потреб національних меншин України; 4) вжити заходів до прискорення прийняття Верховною Радою України Концепції державної етнонаціональної політики України, законів з питань поліпшення умов розвитку та застосування мов в Україні, а також з питань вдосконалення законодавства про національні меншини України тощо.
Європейський орієнтир етнонаціональної політики України: Матеріали до першої доповіді про виконання Україною Рамкової конвенції Ради Європи про Захист національних меншин // Бюлетень Державного комітету України у справах національностей та міграції. – 1999. – № 3; Захист прав національних меншин в Україні: 36. нормат.-правових актів. – К., 2003.
О. Антонюк
