Народний депутат України
Політологічний словник
Народний депутат України – народний представник у парламенті – Верховній Раді України, який має мандат, депутатські повноваження та статус депутата. У Конституції України словосполучення “депутатський мандат” вперше вжито у ст. 78. Із змісту другої та третьої частини цієї статті видно, що депутатський мандат є частиною іншого, ширшого поняття – “представницький мандат”, яке обов’язково пов’язане з обранням особи на посаду Н. д. У. Цим відображається той факт, що ця особа обрана на виборну
Визнання виборчою комісією певного кандидата обраним народним депутатом України, по суті, є засвідченням появи у цього кандидата депутатського мандата. Саме мандат, в якому втілюється
Наслідком наявності в особи депутатського мандата є поява у цієї особи статусу депутата. І хоча мандат та окремі елементи статусу депутата з’являються у кандидата, визнаного обраним, водночас очевидно, що у цьому разі первинний характер має саме мандат, а статус депутата стає закономірним результатом отримання мандата.
Термін “статус депутата” тлумачиться по-різному. Зокрема у преамбулі нової редакції Закону України “Про статус народного депутата України”, прийнятої парламентом 13 липня 2000 р., поняття “статус народного депутата України” ототожнюється із словами “права, обов’язки і відповідальність”, а правові та соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень виводяться за межі цього поняття.
Така інтерпретація статусу тієї чи іншої особи не є чимось надзвичайним. Як правильно зазначається в юридичній літературі, зміст такого поняття, як правовий статус особистості, найчастіше зводять до самих лише прав і свобод, рідше – до прав, обов’язків особи та їх гарантій. У випадках, коли йдеться про такий специфічний різновид правового статусу особистості, як статус депутата, розуміння його змісту як сукупності прав, обов’язків Н. д. У. та гарантій їх здійснення видається близьким до оптимального. Адже відмінність народного депутата України та пересічного громадянина полягає в тому, що, крім звичайної сукупності прав, обов’язків і гарантій, які має кожна приватна особа, для народного депутата України передбачені специфічні, властиві лише цій посаді права, обов’язки та гарантії, користуючись якими, депутат має виконувати свої політичні та соціальні завдання.
Разом з тим статус народного депутата не вичерпується його специфічними правами, обов’язками та їх гарантіями. Надзвичайно важливим елементом статусу депутата є також встановлені Конституцією і законом вимоги щодо несумісності депутатської діяльності з певними видами політичної, громадської, бізнесової та трудової діяльності. Ці обмеження, не передбачені для пересічного громадянина, навряд чи можна включити до розряду обов’язків народного депутата – за характером їх формулювання у законодавчих актах вони явно є не обов’язковими, а заборонами. У разі їх порушення закономірним наслідком є санкція, яка у ст. 81 Конституції України названа “достроковим припиненням повноважень народного депутата України” і за своєю сутністю є достроковою втратою депутатського мандата.
Таким чином, існує таке визначення статусу депутата: статус народного депутата України – це передбачені законодавчими актами для народного депутата України специфічні права, обов’язки, гарантії діяльності та юридичні обмеження, необхідні для реалізації депутатського мандата.
Важливе теоретичне та практичне значення для розуміння специфіки статусу депутата має також і поняття “повноваження народного депутата України”, яке вживається у кількох нормах Конституції України та багатьох статтях Закону України “Про статус народного депутата України”. Адже лише після набуття депутатських повноважень відповідно до частини шостої ст. 79 Конституції України народний депутат може приступити до практичного виконання тих функцій, задля яких він був обраний народом. Без наявності відповідних повноважень, достатніх для виконання завдань, які стоять перед представником народу в органі законодавчої влади, саме існування посади народного депутата, а також існування всього парламенту, основною дійовою особою якого є депутат, перетворюється на фікцію.
Під депутатськими повноваженнями слід розуміти сукупність прав та обов’язків, передбачених законом для Н. д. У. У законодавчих формулюваннях постійно зазначається, що депутат “здійснює” свої повноваження, отже, вони є чимось таким, для реалізації чого необхідно здійснити певні дії. Саме таку властивість мають як конкретні права депутата, так і його обов’язки. Водночас наявність у депутата передбачених законом гарантій не потребує якихось дій із його боку. Співвідношення статусу депутата і його повноважень є важливою (можна сказати – найважливішою) складовою його статусу, проте статус депутата не зводиться до самих лише повноважень.
Відразу після обрання на Н. д. У. поширюються відповідні правові гарантії, які можна умовно розподілити на три категорії: 1) гарантії, пов’язані з отриманням депутатського мандата, типовим прикладом яких є гарантія депутатської недоторканності; 2) гарантії, пов’язані із здійсненням депутатських повноважень, наприклад, гарантії щодо оплати праці депутата та його відпустки; 3) гарантії, що починають діяти після припинення дії депутатського мандата (збереження для особи, обраної депутатом, її попереднього місця роботи або ж умов медичного обслуговування).
Гарантії другої категорії починають діяти не відразу, а лише після початку виконання депутатом своїх повноважень, а гарантії третьої категорії – лише після того, як Н. д. У, знову став приватною особою.
Основний елемент статусу депутата – депутатські повноваження – з’являються у депутата не відразу, а лише через певний час після обрання. Ст. 79 Конституції України, крім обрання, висуває ще одну необхідну для початку здійснення депутатських повноважень умову – складання депутатом присяги на вірність Україні.
Г. Дашутін
