Наука як продуктивна сила суспільства

Наука як продуктивна сила суспільства – сфера розумової діяльності людства, в якій здійснюються розробка і теоретична систематизація знань про реальну дійсність, що використовуються для підвищення ефективності виробництва матеріальних і нематеріальних, в т. ч. духовних благ. Це передбачає органічний взаємозв’язок між НДДКР, з одного боку, і масовим виробництвом – з іншого. Перетворення науки на безпосередню продуктивну силу суспільства почалося з промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст., а отже, з появою великого машинного

виробництва. Взаємопроникнення наукового і технічного процесів зумовило появу наприкінці XIX ст. першої наукової лабораторії в американській корпорації “Дженерал електрік”. У цей же час і на початку XX ст. предметом вивчення науки стає насамперед атом, що знаменувало початок революції у природознавстві. Значних успіхів було досягнуто у вивченні рентгенівських променів, відкрито фотони, протони та інші елементарні частини, що започаткувало інтенсивне вивчення структури матерії. Пізніше Н. як п. с. с. штучно створила нові хімічні елементи, почала грунтовно вивчати енергетичні процеси на Землі, Сонці, в космічному

просторі, що стало однією з найважливіших умов виникнення НТР у середині 50-х XX ст. За умов НТР наука перетворилася на безпосередню продуктивну силу, яка характеризується такими основними ознаками. По-перше, замість експериментальних знань на передній план вийшли знання теоретичні. Так, у другій половині XX ст. поява ЕОМ, лазерів, ядерних реакторів, комп’ютерної техніки тощо – результат цілеспрямованого використання фундаментальних наукових відкриттів. По-друге, Н. як п. с. с., застосовувана у більшості галузей виробництва, поступово перетворюється на початкову стадію безпосереднього матеріального виробництва. По-третє, безперервно відбувається “онаучнення” виробництва – виробничі процеси стають дедалі більше науковими. По-четверте, розвиток Н. як п. с. с. – основа переходу до інтенсивного типу економічного зростання, оскільки використання її досягнень сприяє поліпшенню економічної якості техніки і технології, удосконаленню організації виробництва і праці. По-п’яте, праця вченого перетворюється на продуктивну працю сукупного працівника. По-шосте, Н. як п. с. с. безпосередньо впливає на окремі елементи продуктивних сил – предмети праці (зокрема, внаслідок винайдення композитних матеріалів), форми і методи організації виробництва, інформацію. Тому в більшості розвинених країн витрати на науку швидко зростають: зокрема, у США за 1970- 1999 вони зросли з 29 до 247 млрд дол. (2,7% ВВП), у т. ч. цивільні НДДКР – 2,2% ВВП. Країни ЄС на такі цілі витрачатимуть 2010 3% ВВП. На початку XXI ст. 100 наймогутніших монополій спрямовують бл. 80% сукупних витрат на наукові дослідження, а 600 – майже 99% усіх витрат на науку. Трансформація науки у важливу й динамічну продуктивну силу суспільства виявляється і в тому, що сфера НДДКР перетворилася на один з найважливіших факторів (поряд з якісним удосконаленням трудових ресурсів) економічного зростання, конкурентної боротьби. В Україні через кризові явища в економіці частка витрат на науку 2000 становила 0,4%, 2004 – бл. 1% (1990 – 3%).

Виявом процесу перетворення науки на продуктивну силу с й переважання розвитку науки в системі “наука-техніка-виробництво” та наукомістких галузей. Кожна одиниця продукції таких галузей приблизно у 10 разів наукомісткіша за традиційні галузі обробної промисловості США. З огляду на це держава активно сприяє освоєнню космічного простору, розвитку ядерної енергетики, біотехнології, напівпровідникової технології, комплексній автоматизації та роботизації виробництва та ін. Так, у комп’ютерні технології та новітні комунікації американські компанії щорічно вкладають майже 220 млрд дол. і понад 10 млрд дол. – у програмне забезпечення. Перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу розкривається також у провадженні державою в усіх розвинених країнах активної політики у сфері НДДКР. Щодо науки держава за сучасних умов, по-перше, організовує наукову діяльність у межах державних науково-дослідних інститутів і лабораторій, зайнятих переважно довготерміновими і дорогими проектами. По-друге, держава фінансує розвиток НДДКР не лише в межах державної власності, а й в інших секторах економіки, створює розгалужену систему державних установ, які визначають стратегію розвитку науки, регулюють і стимулюють діяльність провідних фірм у прискоренні науково-технічного прогресу; надає податкові, амортизаційні пільги, кредити, субсидії, стимулює співробітництво великих компаній у цій сфері та ін. Держава, по-третє, фінансує розвиток науки у вищих навчальних закладах (які займаються фундаментальними і прикладними дослідженнями), частково – наукову діяльність неприбуткових організацій (дослідницьких інститутів, добровільних наукових товариств, індивідуальних винахідників та ін.). По-четверте, для стимулювання наукової діяльності у приватних і колективних компаніях держава сприяє створенню спільних галузевих і міжгалузевих інститутів та інноваційних центрів програмно-цільового типу. По-п’яте, через передання технологій з державного сектора у недержавний. По-шосте, через здійснення спільних проектів НДДКР. Таких проектів у США 1989 було менше 300, а в середині 90-х – понад 2600.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)

Наука як продуктивна сила суспільства - Економічний словник

Related posts: