Наукові основи політики регіонального розвитку – Наукові основи регіонального розвитку і принципи регіональної політики
Регіональна економіка
Наукові основи політики регіонального розвитку
Регіональна політика є органічною складовою загальнодержавної політики. В перехідний період вона базується передусім на ступені економічної міцності регіонів, на результатах новітніх відкриттів і розробок, зокрема, в соціально-економічній сфері, на довгострокових прогнозах структурних і якісних зрушень у товаровиробництві та змін на внутрішніх і зовнішніх ринках. Пошуки найвигідніших ніш у міжнародному і внутрішньому міжрегіональному поділі праці, спеціалізації,
Після розпаду СРСР проблема ефективності регіоналізації економік постсоціалістичних країн і Центральної Європи постала з особливою гостротою. Дезінтеграція традиційних економічних взаємозв’язків посилила економічний хаос, загострила кризові явища на величезній євразійській території, що негативно вплинуло і на загальносвітовий розвиток. Україні,
В умовах перехідного періоду формування по-справжньому економічно і політично незалежної держави Україна прагне до політики мінімізації негативних проявів дезінтеграції, розвитку сучасної регіональної політики на принципах місцевого самоврядування при верховенстві загальнодержавного законодавства, що забезпечує органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів, сприяє максимально повному використанню внутрішніх потенціалів кожного регіону і кожної місцевості. Чим краще діє система управління і господарювання в кожному регіоні, чим повніше використовується його потенціал і природно-кліматичні умови для високоефективного розвитку властивих йому товаровиробників і ринків, чим повнішими і щільнішими стають міжрегіональні ринкові зв’язки у процесах поглиблення спеціалізації і розвитку інтеграції, тим економічно і соціально міцнішою стає держава, тим краще життя її народу.
На сьогодні існують різні варіанти вирішення проблем регіонального розвитку. Здебільшого вони так чи інакше зводяться до обгрунтування і формування нормальних, взаємовигідних відносин регіонів з центром. Насправді ж регіональна політика – не тільки побудова взаємовідносин по вертикалі, а й по горизонталі з виходом у широкі міжнародні економічні зв’язки. Це передусім необмежений простір для економічного прогресу регіонів, завдяки якому тільки й можливий економічний і загальний прогрес держави. Саме це й забезпечує розумна науково обгрунтована регіональна політика, що охоплює по суті всі сфери людської діяльності, включаючи, поряд з раціональним розміщенням і розвитком продуктивних сил, міських і сільських поселень, регіональні особливості інвестиційної, структурної, промислової і аграрної, демографічної і соціальної, екологічної і національної політики. Інакше кажучи, регіональна політика є невід’ємною складовою всієї загальнодержавної політики, її найважливішим блоком моделі державного устрою.
Науково обгрунтована регіональна політика демократичної держави виключає крайнощі щодо управління регіонами і місцевостями: з одного боку, спокусу керувати регіонами методами диктату тоталітарного режиму, як це було в колишньому СРСР, що паралізує ініціативи та інтереси місцевих органів влади і суб’єктів господарювання в ефективному розвитку, а з другого – управління за принципом “повної автономії регіонів”, яке ігнорує загальнодержавні інтереси і закони державної влади, неминуче тягне за собою розвал держави, подрібнення її на регіональні шматки і відокремлення їх в окремі державні утворення.
Саме тому зараз особливо потрібні фундаментальні дослідження процесів сучасної і майбутньої регіоналізації економіки, розробки моделей ефективного функціонування регіонів, їх органічного міжрегіонального поєднання на принципах розвитку могутніх ринків з високо-розвинутою ринковою інфраструктурою.
Наслідки регіональних досліджень мають дати всебічно обгрунтовані висновки про можливості українських регіонів, зміцнення економічних, технологічних, транспортних, соціально-культурних та інших зв’язків між ними, розвитку міжрегіональних ринків, а також виходу на міжнародні ринки українських товарів і послуг, капіталів, науково-технічних і культурних цінностей тощо. Це вимагає відповідного підвищення рівня технологічної завершеності виробництва, послаблення впливу негативних зовнішніх чинників на національну економіку. Зокрема, нам треба позбуватися нераціональних міжнародних економічних зв’язків. Вони мають будуватися виключно на принципах взаємовигоди і паритету. Регіональна політика не повинна обминати гострої проблеми формування робочих місць – закриття старих і відкриття нових, перекваліфікації кадрів під нові регіональні структури, формування прогресивних напрямків економічного і соціального розвитку. Для цього важливо досліджувати, розробляти і здійснювати мікрозональну інтеграцію, формування господарських систем інтегрованого типу.
Вчені – економісти працюють над обгрунтуванням соціально-економічного зонування, критеріїв виділення тих чи інших економічних регіонів, виходячи з потреб національної економіки, регіонального самоврядування, яке потребує і відповідного правового забезпечення. Конституційні норми, парламентські законодавчі акти, рішення місцевої влади повинні базуватися на висновках науки. З цього випливає, що роль регіональних досліджень зростає.
