Неохристиянство
ОСНОВИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
РОЗДІЛ 7. НОВІТНІ РЕЛІГІЙНІ ТЕЧІЇ І РУХИ
Нові релігійні рухи є невід’ємним елементом сучасного соціального розвитку людства. Під його впливом відбувається й зміна релігійної картини світу. Криза історично сформованих форм релігійної свідомості, розчарування у цінностях суспільства, відчуття самітності, безцільності життя, падіння популярності традиційних релігій, які вже не відповідають релігійним потребам сучасного віруючого, особливо молодого, спонукає людину на пошуки кращого, ідеального світу, де
Відродження інтересу до релігійно-містичних шукань минулого, виникнення нових релігійно-філософських учень, релігійних рухів і незвичайних містичних шкіл, справжній вибух культів другої половини двадцятого і початку двадцять першого століття – яскрава особливість Нового часу. Строкатість сучасного богошукання
Новітні релігії, неорелігії, нові релігійні течії (НРТ), нові релігійні рухи (НРР) – терміни, якими позначають оформлені в другій половині XX ст. нові конфесії, релігійні групи, духовні течії, церкви, в появі яких відбилися модерністські процеси в релігійній сфері.
Єдиного погляду на назву та сутність цього явища у релігієзнавців немає. Проблемне тут те, що саме по собі явище нове, малодосліджене і в кожному регіоні, в кожній суспільній системі, культурі розуміється по-різному. В науковій та художній літературі, засобах масової інформації для його позначення використовується дуже велика кількість синонімічних термінів: нетрадиційні релігії, неорелігії, неокульти, новоутворення, псевдорелігії, секти, неосекти, тоталітарні секти, неомістицизм, квазірелігії, позаконфесійні об’єднання, релігії “Нового віку”.
Релігієзнавцями зроблено чимало спроб дати більш-менш чітке визначення сутності новітніх релігій, однак оптимальної їх дефініції поки що не вироблено. Більшість релігієзнавців нині користуються стандартним терміном – “модернізована форма релігій”.
Аналіз процесу еволюції новітніх релігій показує, що є певні відмінності у їх виникненні в США та в Західній Європі. Якщо в США вони прийшли зі своєї батьківщини (здебільшого зі Сходу) разом із родоначальниками (гуру, вчителями), то в Європу, а вже потім і в Україну – з учнями, тобто через посередників.
Якщо мова йде про причини виникнення новітньої релігійності, то тут називають найрізноманітніші чинники, серед яких основними можна вважати такі:
– у США та на Заході – як альтернатива існуючим традиційним церквам, незадоволеність формами їх роботи, як результат духовних пошуків, протест проти існуючих порядків;
– у посткомуністичних країнах (у т. ч. і в Україні) – як протест проти
Комуністичної ідеології та форма своєрідного дисиденства, в молоді – самоствердження;
– зміна світоглядних парадигм, спричинена науково-технічною
Революцією XX ст. і суперечностями постіндустріального суспільства; підвищення загального рівня освіченості, що призвело до кризи світоглядних орієнтацій та релігійної картини світу;
– розрив існуючих донедавна зв’язків поколінь, у тому числі і через
Релігійну трансформацію, що спричиняє відхід від релігії батьків;
– відкритість новітніх релігійних течій для послідовників будь-яких
Віровчень, їх демократизм і претензії на духовне об’єднання людства;
– оригінальні методики та форми роботи, які вони пропонують неофітам – медитації, сеанси йоги, фізичне та психічне оздоровлення.
Причини, які зумовили виникнення неорелігій, стали не тільки рушієм їх розвитку й великої популярності серед населення. Вони отримали широке розповсюдження на всіх континентах, щороку чисельно зростають. їх можна назвати трансконтинентальними. Так, за даними “Енциклопедії Британіки” (1996), в 1995 р. у світі нараховувалось 121 млн. 297 тис. прихильників нових релігій і близько 1 млн. потенціальних послідовників. Тобто серед 6,5 млрд. населення планети 2 % – їх прибічники. Якщо з 1980 по 1993 рр. приріст прихильників нових релігій становив 33 %, то, за прогнозами, до 2006 р. зростання складе 67 % при 20-відсотковому зростанні населення. У жодній з давно існуючих релігій таких змін не очікується.
НРТ, що з’явилися в Україні, успадкували всі ті риси, які характеризують модернізовані релігії взагалі в будь-якій країні (універсалізм, синкретизм, орієнтація на спільний містичний досвід, відкритість до послідовників різних релігій і релігійно-філософських систем, авторитаризм лідера руху, жорстка організаційна структура релігійних громад). Водночас, українським НРТ притаманні й певні специфічні ознаки: їх поява збіглася з періодом релігійного відродження, що може розглядатися як прояв плюралізації релігійного життя; повільність процесу поширення. За даними Державного комітету України у справах релігій, станом на 2004 рік в Україні зареєстровано 5 0 їх напрямків, 1582 організації неорухів, з яких 1112
– харизматичні громади.
Всі неорелігії, незважаючи на їхню різноманітність, мають спільні особливості й ознаки.
Насамперед зазначимо, що їм притаманна своєрідна соціально – психологічна орієнтація, при якій прихильники НРТ вдаються до самоізоляції від родинних і соціально-групових зв’язків, колишніх
Цінностей і уподобань. Це досягається різноманітними засобами психічного впливу, встановленням специфічних правил і норм поведінки членів громади, виробленням своєрідної техніки контролю за ними, а також максимальною насиченістю програми різними груповими заходами, що проводяться протягом доби з метою відволікання їх від позаобщинних справ. Робиться все так, щоб кожна хвилина віруючого була заповнена. Для прибічників цих вчень характерна демонстративна втеча від дійсності, несприйняття існуючого соціального устрою, відсторонення від політичного життя.
Очолює релігійну громаду харизматичний лідер – особа, наділена містичними якостями. Йому приписують роль особливого спасителя, посланця Божого, месії. З допомогою активних методів впливу на особистість він може подавляти її волю і свідомість. Інколи віруючі поклоняються йому, а не Богу. Він має необмежену владу, відрізняється нестримним самозвеличенням. Встановлюючи правила та норми поведінки для членів громади, він сам їх не завжди дотримується і живе в значно кращих умовах, ніж рядові члени спільноти.
Прихильники неорелігій – це в основному люди віком від 18 до 45 років, що мають досить високий освітній ценз, причому здебільшого це городяни, вихідці з родин службовців, інтелігенції, військовослужбовців, із невисоким або середнім рівнем матеріальної забезпеченості. Причина знаходження притулку в неорелігіях – порушення соціальних зв’язків, розчарування в наслідках своєї діяльності, втрата перспективи самореалізації, пошук чітко організованого способу життя, твердих моральних правил поведінки.
Сповідуючи свої віросповідні доктрини і обрядово-культову практику, прибічники неорелігій викривають традиційні релігії як хибні, неприйнятні, тому умовно їх можна вважати “неопротестантськими”
Як правило, нові релігії і культи будуються на принципі синкретизму. їх неофітам пропонуються вчення, запозичені з релігійно-культурних традицій різних народів і різних часів; вони вбирають у себе елементи християнства, буддизму, ісламу, індуїзму, а також окультизму, спіритизму, теософії, антропософії, астрології і ін. Причому кожне вчення НРТ претендує на універсальність і винятковість своїх доктрин.
Проповіді лідерів нетрадиційної релігійності зводяться, в кінцевому підсумку, до пророкування кінця світу. Часто члени громад відмовляються від власного майна на користь релігійної групи, змінюють місце проживання і навіть власні імена.
Особливістю культів є також типовий спонукальний мотив у кар’єрі лідерів – нажива за рахунок рядових членів груп. При цьому керівники неорелігій часто не гребують навіть експлуатацією своїх прихильників, позбавляючи їх найнеобхіднішого. Члени релігійних громад безоплатно працюють, передають до фонду братства свої заощадження та цінні речі. За рахунок цього у проводирів НРТ нагромаджуються великі багатства.
Дискусійним у релігієзнавстві залишається наразі питання, на підставі яких критеріїв цей тип релігій можна називати “новими”. Зарубіжні та вітчизняні релігієзнавці по-різному підходять до визначення відповідних часових рамок.
Найбільш вдалими і методологічно виваженими можна вважати класифікації, які поділяють новітні релігійні течії та рухи на сім груп (В. Лубський, Л. Филипович, А. Черній): неохристиянство (Богородична церква, мормони, Новоапостольська церква, Церква Христа, Нова церква або Церква Нового Єрусалиму, харизматичні церкви); релігії орієнталістського напряму (Міжнародне Товариство Свідомості Крішни (МТСК), Трансцендентальна медитація (ТМ), центри Шрі Чінмоя, Ошо-центр, послідовники Шрі Сатьї Саї Баби, Вселенська чиста релігія або Сахаджа йога, Дзен – буддизм, Нітірен, Всесвітня віра Багаї); синтетичні релігії (Велике Біле Братство (ВББ), Церква об’єднання або Церква Уніфікації, Аум Сінрікьо або Вчення істини АУМ); езотеричні об’єднання (теософія, антропософія, Братство Грааля); неоязичництво – рідновірство (Рідна віра, РУНвіра, Собор рідної віри, Ладовіра); саєнтологічні (наукологічні) рухи (Діанетика або саєнтологія, Наука розуму, Християнська наука); сатанізм.
У підручнику дається характеристика лише найбільш відомим і розповсюдженим із них.
7.1. Неохристиянство
До цього класу належать релігійні течії, що виникли в рамках традиційного християнства з метою приведення його до вимог часу. Ці течії рунтуються на Біблії як на основному віросповідному джерелі і на особі Ісуса Христа як на центральній постаті своїх релігійних доктрин. Вони критикують ортодоксальне християнство за відхід від первісних традицій; оголошують свою церкву виключно істинним, відроджувальним рухом євангельського християнства, навіть месіанським у спасінні Христової віри. Послідовники досконало володіють текстом Біблії з дозволом її вільного прочитання та власної інтерпретації. Ці інтерпретації підносяться до рангу віросповідних джерел (додаткові писання, одкровення), часом авторитетніших за Біблією. Для них характерне визнання Ісуса Христа нарівні зі своїм лідером – керівником церкви, який вважається пророком, посланцем Бога.
Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони)
Церква Ісуса Христа святих останніх днів заснована в США в 1830 р. Йосипом Смітом. За його твердженням ангел Мороній, що явився йому, вказав місце, де знаходились золоті таблиці з давніми письменами книги пророка часів Старого Заповіту Мормона. “Книга Мормона” подає життєпис двох давніх народів, які залишили Ізраїль і переселилися до Америки. Вона, а також праці Сміта “Вчення і Завіти”, “Дорогоцінна перлина”, англійський переклад “Біблії” короля Якова становлять мормонський канон.
Віровчення мормонів увібрало християнські, ісламські, буддистські, давньогрецькі та давньоримські релігійні традиції, тлумачення самого Сміта. Мормони вважають себе богообраними людьми і сподіваються, що попадуть в Царство Боже на оновленій землі, яка отримає райську красоту в Сіоні (Новому Єрусалимі) на Американському континенті. Мормон, нібито, написав книгу на золотих таблицях, які закопав, а вони якраз у потрібний час і були явлені Йосипу Сміту.
З опублікуванням “Книги Мормона” власне і починається історія мормонської церкви. В її статуті говориться, що лідером, немовби, має стати провидець, перекладач, пророк, апостол Ісуса Христа і старійшина церкви через волю Божу. Природно, що єдиною кандидатурою на лідерство був саме Й. Сміт. А видіння йому з’являлись дуже часто і саме такі, які були йому вигідними. Наприклад, коли Йосип задумав обзавестись жіночим гаремом, йому зразу було видіння Господнє: “Я наказую моїй рабі Еммі Сміт (дружина Йосипа) слухатись і підкорятись моєму рабові Йосипу і нікому іншому. Та коли вона не послухається цього повеління, буде знищена… І нехай моя раба Емма Сміт прийме всіх тих, які були дані моєму рабу Йосипу…” І мусила Емма змиритись з багатошлюбністю Йосипа. Жінок у Сміта було не менше 30.
Відомо також, що дітей він мав лише від семи жінок.
1844 року Йосип оголосив себе кандидатом у президенти США, стверджуючи, що мормони мають панувати над всіма, а його слід проголосити королем і коронувати. Закінчилось це сумно. Частина мормонів, обурена зухвалістю Сміта, відокремилась від нього і створила своє видавництво і друкарню, де почали випускати антисмітівські матеріали. Сміт організував розгром друкарні. В цю справу втрутилися офіційні власті і Сміта разом з його братом посадили у в’язницю. Другого дня до в’язниці вдерлась розлючена юрба. Йосип Сміт разом з братом були застрелені. Причому вони теж мали зброю і відстрілювалися. Сам Йосип Сміт зумів поранити трьох осіб.
Після смерті Сміта було оголошено мучеником, а рух мормонів невпинно зростав. Новим главою мормонів став Брігхам (Брайам) Янг. Він очолив велике мормонське переселення до Солоного озера (штат Юта).
Брайам Янг мав 70 жінок і 56 дітей. 3 того часу багатошлюбність стала основним догматом мормонської віри, а тих, хто виступав проти цього, вважали недостойним.
Наприкінці минулого століття Юта мала одержати. статус штату, а разом з цим можливість для його мешканців обирати і бути обраними до органів влади. Але за законами США багатоженство заборонялось. Слід було робити вибір між одкровенням і нелегальним становищем. Тож тодішньому главі мормонів, як завжди, явилось провидіння, згідно якого багатоженство відмінялося. Проте до цього часу існують формування мормонів, які визнають багатоженство.
Мормони шанують свого Бога Елогіма, заперечують непорочне зачаття Христа від Діви Марії. Вони вважають, що Бог Елогім у фізичному тілі спустився на Землю і звичайним способом зачав там свого першородного сина Ісуса, який обіцяв Друге пришестя і Царство Боже на землі.
Церква має чітку ієрархічну організацію, своєрідно трактує Трійцю. За вченням мормонів Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий є окремими, відмінними одна від одної іпостасями Верховного Божества. Вони вірять у дар говоріння на “іномовах” та можливість його витлумачення. В церкві визнаються чотири таїнства: хрещення по досягненні 8-річного віку, рукоположення для священиків, шлюб у двох різновидах – земний і вічний, причащання хлібом та водою. Члени Церкви мормонів розглядають себе не як рабів Бога, а як Його дітей, не палять, не вживають алкоголю, чаю, кави, наркотиків, навіть кока-коли, тому що в ній є кофеїн. Громадами мормонів керує президент, який вважається пророком. Він керує за допомогою 12 апостолів.
Після смерті першого пророка Йосипа Сміта було ще 12 пророків. Нині пророком церкви є Езра Тафт Бенсон. Двічі на рік у мормонів бувають загальні збори, на яких обираються посадові особи.
Важливою частиною мормонського культу є храм, вхід до якого немормонам суворо заборонений. Є приміщення для відвідувачів, де людей привітно приймають, але в храм не пускають. При храмі є дві таємних кімнати: в одній проводиться “посвячення”, в іншій – проходить “закарбовування шлюбу”.
При хрещенні мормон одержує нове ім’я, яке відоме лише йому і Богу. Коли настане воскресіння з мертвих, Бог покличе мормона таємним іменем, він почує це ім’я і воскресне. Ті ж, хто такого імені не отримали, воскреснути не зможуть.
Після воскресіння чоловіки-мормони покличуть по імені своїх жінок. Жінки, почувши свої імена, теж воскреснуть.
Мормонська церква дуже багата, її капітал становить понад 30 мільярдів доларів. Всі члени її зобов’язані сплачувати десятину, тобто 10% від всього заробітку. Великі прибутки церква отримує також від банківської, страхової, готельної та іншої діяльності мормонів.
Все життя мормонів суворо регламентоване, кожен день розписаний до дрібниць. Віруючий зобов’язаний вдома мати річний “недоторканний” запас харчів, який щороку оновлюється. Ці харчі зберігають на випадок важких часів перед Другим Господнім пришестям, коли народ буде помирати від голоду. В такий спосіб мормони легко зможуть пережити останні часи.
Основний центр мормонів – м. Солт-Лейк-Сіті (США, Юта). Загальна кількість членів у більш як 150 країнах складає понад 10 млн. В Україні діє 57 громад.
Новоапостольська церква виникла в Англії у 1832 році як результат релігійного руху за відродження первісного вчення Христа. Центром церкви є Цюріх (Швейцарія). В ієрархії Новоапостольської церкви існують такі духовні звання (служіння): першоапостол, окружний апостол, апостол, єпископ, окружний староста, окружний євангеліст, пастор, євангеліст, священик, диякон, молодший диякон, парафіянин. Першоапостол займає важливе становище в новоапостольській церкві. Він є найвищою інстанцією у всіх справах. Вірні вбачають у ньому намісника Господа на Землі. Апостол у перекладі з грецької означає “посланець”, “уповноважений посланець”. Церковні служителі – єпископ, староста, пастор і проповідник не є штатними і ведуть безоплатно богослужіння, окрім своєї професійної діяльності. Новоапостольці визнають три таїнства як обряди: хрещення водою, закарбування Святим Духом, причастя. Якщо Святе хрещення водою і Святе причастя можуть здійснювати в храмі священнослужителі за завданням апостола, то Святе закарбування, тобто хрещення Святим Духом, а відтак прилучення до членів Новоапостольської церкви – лише апостол. Він же здійснює ординацію священнослужителів на певні види діяльності. Традиційним одягом священнослужителів є чорний костюм і біла сорочка. Богослужіння в новоапостольських храмах складається з вступної молитви, проповіді Слова Божого, виконання таїнств і заключної короткої молитви. Супроводжується богослужіння грою органу і співом гімнів. Основою віри новоапостолів є Біблія. Офіційним символом (емблемою) Новоапостольської церкви є високий прямий хрест на фоні Сонця, що повстає над хвилями водяної поверхні.
Новоапостольська церква, за її статистикою, нараховує понад 60 тис. парафій майже у 200 країнах при кількості послідовників близько 8 млн. Парафії церкви певної країни чи регіону утворюють апостольський округ, яким керує окружний апостол.
В Україні нині функціонує 59 громад; утворено апостольські округи з центрами в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Запоріжжі, які патронуються певними округами Німеччини і Швейцарії. Громади Новоапостольської церкви діють майже в усіх областях України, але найбільш активні вони в Києві та Харкові. В Києві в 1995 році ними побудована єдина в Україні культова споруда в Березняках. Церква видає журнал “Наша сім’я”.
Харизматичні громади складають особливу групу НРТ, віровчення яких дуже близьке до протестантського, особливо до п’ятидесятницького.
Назва течії походить від поняття “харизма” (від грецьк. – милість, благодать, Божий дар), що означає наділеність якоїсь особи (харизматичного лідера – пророка, проповідника, вождя, політичного діяча) особливими якостями надприродності, винятковості, непогрішимості, святості в очах прибічників чи послідовників. Харизматичний рух зародився в США (штат Канзас) в 1901 р. в середовищі п’ятидесятників, від яких взяв догмат про “хрещення Святим Духом” і такий елемент культу як “глосолалія” (розмова на іномовах). Засобом досягнення “говоріння на інших мовах” (незнайомих, таємничих, ангельських) під впливом Духа Святого є колективна молитва, що вводить віруючого у стан крайньої екзальтації або трансу. “Говоріння на мовах” вважається кульмінаційним моментом хрещення Духом Святим, свідоцтвом його живої присутності у молитовному зібранні, актом безпосередньої їх зустрічі з Богом, проявом Божої благодаті. Тому “хрещення Духом Святим” є центральним догматом і кульмінаційним пунктом релігійного життя харизматів, які головним чином орієнтуються на третю іпостась Бога на Святий Дух. Харизмати вважають, що харизму може отримати кожен хрещений при спілкуванні зі Святим Духом. Головне – правильно молитися. А тому молитовна практика оволодіння цією “особливою” молитвою є одним із найважливіших моментів релігійного життя харизматів. Дев’ять дарів Святого Духа, які можна отримати, харизмати класифікують за троїстим принципом: дари одкровення – мудрість, знання, уміння розрізняти духів; дари сили – віра, чудотворіння, зцілення; дари мови – пророцтво, говоріння на інших мовах (глосолалія), тлумачення іномов. Остання група дарів вважється найбільш доступною і розповсюдженою. “Прийняття Святого Духа” або “хрещення Святим Духом”, як і говоріння на різних мовах – свідоцтво “богообраності”. Вчення про прославлення Бога є основою культової практики харизматів. Харизмати не мають єдиного віроповчального джерела, єдиного авторитету чи катехизису. їхнє віровчення опирається на священний текст: Дії апостолів (2. 24; 8. 14-20; 9. 17-18; 10. 44-46; 11. 15-17); I Послання до Коринтян ап. Павла (12. 7-13; 12. 27-28); Євангелія від Матвія (3. 11), від Івана (20. 22). Поширена теологічна доктрина “Повного Євангелія”, яка вимагає, щоб кожний віруючий у своєму житті певною мірою повторив життя Сина Божого.
Загальні молитовні збори проводяться, як правило, у великих орендованих приміщеннях. У харизматичних церквах майже не використовується символіка. Одним із основоположних принципів організації є сімейна (“домашня”) церква. Харизматичні церкви здебільшого працюють “за місцем проживання”, що є одним із чинників їх швидкого зростання. Очолює громаду пастор. Він організовує життя громади, проводить недільні молитовні зібрання. У його відсутність цю роботу проводить “лідер прославлення”. Громади харизматичного толку в середньому нараховують 300-400 чол., більшість з яких – жінки. Сьогодні це одна із деномінацій, що розвивається найбільш динамічно.
За даними Державного комітету у справах релігії, в Україні у 2004 році діяло 1112 харизматичних громад (2,3 % всіх протестантських громад), з яких 481 підпорядковувалася Церкві Повного Євангелія, 34 громади входять до складу Церкви Живого Бога (Вінницька, Львівська, Закарпатська області з центром у Мукачевому). Мережа громад харизматів має сталу тенденцію до зростання – з 27 у 1992 р. до 1112 – на 2004 рік. Найбільш поширений харизматичний рух у Південно-Східному регіоні.
