Нерівність доходів
Економіка
Основні поняття ринкової економіки
Нерівність доходів
Проблема нерівності багатства – одна з найдавніших проблем у світі. Диференціація багатства – розбіжності в сумах регулярно одержуваних сім’ями номінальних доходів (у розрахунку на одного члена сім’ї) і вартості майна, що їм належить. Диференціація багатства визначається нерівністю в розподілі доходів. Аргумент на користь нерівності доходів – це необхідність використовувати їх як стимул ефективного розвитку економіки. Визнання об’єктивності
Причини диференціації доходів.
1) Відмінності в здібностях. Люди мають різні інтелектуальні, фізичні та естетичні здібності, що дають їм змогу робити різний внесок у сукупний продукт, а отже, одержувати різні за величиною види доходів (заробітну плату, прибуток, ренту).
2) Освіта і навчання. Кожен член суспільства вільний у виборі освіти, але обмежений у можливостях інвестицій на ці цілі. У процесі виробництва люди виконують різні за ступенем складності й рівнем кваліфікації операції,-
3) Професійні особливості й ризик. Доходи неоднакові через відмінність в умовах роботи, можливість “сумісництва” – роботи в кількох місцях, різної готовності ризикувати.
4) Володіння власністю. Існує нерівність у володінні: окремим особам належить різна кількість ресурсів, акцій, облігацій. Право спадкування відтворює ця нерівність.
5) Удача, зв’язки, нещастя й дискримінація. Уміння “опинитися в потрібному місці в потрібний момент” допомагає розбагатіти.
Для визначення межі диференціації доходів використовують “криву Лоренца”. Вона дозволяє встановити, наскільки реальний розподіл доходів країни між сім’ями відрізняється від абсолютної рівності та абсолютної нерівності. На вигляд графік нагадує лук (рис. 24). Корпус його – це варіант абсолютної рівності доходів сімей. Осі х та у – показують ситуацію абсолютної нерівності (1 % сімей одержує 100 % всіх доходів). Чим сильніше натягнута тятива “луку Лоренца”, тим більша в країні нерівність сімей за рівнем доходів. Учені вважають, що край натягу настає в момент, коли найбідніші 40 % населення одержують 12-13 % загальної суми доходів сімей країни. Таке становище може призвести до соціального вибуху. Рівень диференціації визначається індексом Джині (IДжині), що розраховується як відношення площі “лука” до площі трикутника, утвореного лініями абсолютної рівності і нерівності. IДжині більше 0, але менше 1. Чим він вищий, тим більша диференціація доходів. В Україні в 1998-2000 рр. цей індекс був в інтервалі 0,5-0,7. Бідність – рівень життя сім’ї, коли її доходи не дозволяють забезпечити прожитковий мінімум. Близько 14 % всього населення живе в бідності.
Перерозподіл доходів грунтується на податковій системі. Програми соціального страхування частково відшкодовують втрати заробітків, пов’язані з виходом на пенсію та із тимчасовим безробіттям. Ці програми фінансуються за рахунок податків на заробітну плату й виражають “зароблене право” на пенсію, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу безробітним. Програми державної допомоги, чи благодійні програми, надають допомогу тим, хто не може заробити сам, будучи непрацездатним або маючи на утриманні дітей. Ці програми фінансуються із загальних податкових надходжень. Щоб здобути право на допомогу, окремі особи і сім’ї повинні представити документи, що свідчать про їх низькі доходи. У Конституції України (Ст. 46) записано, що кожен громадянин має право на соціальний захист, яке гарантується державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, організацій, а також бюджетних джерел соціального забезпечення. На соціальний захист населення спрямовані Закони України: “Про зайнятість населення”, “Про індексацію грошових доходів населення”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про основні положення соціального захисту ветеранів праці та інших громадян літнього віку в Україні”. Одним із методів соціального захисту є встановлення мінімальної заробітної плати.
