Норма виробітку – кількість продукції (роботи), яку має виготовити (виконати) робітник, бригада чи інший колектив працівників відповідної кваліфікації за одиницю часу за відповідних техніко-технологічних, техніко-економічних та економічних умов виробництва, в т. ч. праці, і встановлюються здебільшого в натуральних одиницях вимірювання. Н. в. застосовують для визначення завдань робітникам з відрядною заробітною платою, працівникам з погодинною оплатою праці й для нормування стабільних робіт, виконуваних службовцями та інженерно-технічними
працівниками. Основні види Н. в.: індивідуальні, бригадні нормативи (встановлюються на основі індивідуальних норм з певного комплексу процесів технологічного циклу) і нормовані (визначають зміст роботи та норму часу на одиницю роботи чи завершений обсяг робіт, виражений у натуральних показниках). Основними видами Н. в. є: 1) величина витрат робочого часу на виконання одиниці праці працівником або групою працівників; 2) величина виробітку або обсяг виконаної роботи, яку працівник або група працівників певної кваліфікації повинні виконати за одиницю часу; 3) норма керованості – кількість працівників, якими повинен
керувати один управляючий; 4) норма (норматив) кількості професійно-кваліфікаційного складу, необхідного для виконання конкретних завдань або обсягу робіт. На основі Н. в. розробляють планові нормативні завдання для окремих працівників, ланок, бригад за певний час. Н. в. повинні бути прогресивними і періодично переглядатися відповідно до змін у техніці, технології та організації виробництва, в т. ч. праці; науково обгрунтованими, поєднувати досягнення науки і практики, зокрема, такими, щоб їх могла виконувати більшість працівників. Крім того, розрізняють диференційовані (використовують для нормування праці за найдрібнішими елементами виробничого процесу) і укрупнені Н. в. (для нормування витрат праці на виконання комплексу організаційно і технічно пов’язаних прийомів праці).
