НОЗЕМАТОЗ
НОЗЕМАТОЗ – повільна інвазійна хвороба бджолиних сімей, що викликає розлади кишечника й деформацію середньої кишки дорослих бджіл і маток. Хвороба викликає одноклітинний організм – нозема (див. Нозема). У районах із тривалим холодним і вологим кліматом хвороба викликає загибель бджіл або сильне ослаблення сімей. Розвитку хвороби також сприяє утримання бджіл на падевому меді.
Шляхи поширення хвороби. Першоджерелом зараження є хворі бджоли. З організму такої бджоли паразит виділяється з екскрементами. Спори можуть передаватися також
Гніздові стільники – вогнища захворювання. У зимових умовах вони забруднюються екскрементами при проносі бджіл. Хоча протягом літа бджоли й очищають стільники, однаково більшість спор зберігається і є джерелом зараження здорових бджіл. На зиму бджоли заповнюють ці стільники медом, і спори
Масове зараження бджіл усередині сім’ї відбувається в середньому за 15-30 днів наприкінці зими й на початку весни.
Якщо 50 % стільників бджіл іншої сім’ї заразилося Н. у березні, то, як правило, бджоли гинуть. Пізніше зараження бджіл, наприклад незадовго до весняної виставки або після неї, призводить до ослаблення сім’ї, вони відстають у розвитку. Перехворілі Н. сім’ї розвиваються повільно, досить часто втрачають маток, не дають приросту й не можуть забезпечити себе кормами на зиму.
Масове зараження бджіл прямо залежить від ступеня зараженості гнізда, якості корму, від часового відрізка з останнього дня обльоту сім’ї до часу появи в сім’ї розплоду. Оскільки на одній і тій самій пасіці в одних сім’ях розплід може з’являтися в лютому, а в інших – у квітні, то в першому випадку створюються сприятливі умови для розвитку ноземи й появи проносу в бджіл.
Після весняної виставки бджіл створюються відповідні умови для перезараження бджіл на пасіці за рахунок блукаючих бджіл. Зараження сильних сімей відбувається також через бджолине злодійство, коли ослаблі від хвороби сім’ї не можуть охороняти свої гнізда.
Якщо масова інвазія сім’ї відбулася незадовго до виставки бджіл або після неї, то бджоли мало чим відрізнятимуться від здорових сімей.
Іноді в сильно постраждалій від інвазії сім’ї можна спостерігати слабку зараженість бджіл. Це відбувається через те, що хворі бджоли вимерли, а залишилися тільки молоді бджоли, які ще не встигли заразитися.
Одиничні хворі бджоли можуть заразити величезну кількість здорових, тому що в їхніх екскрементах міститься багато спор ноземи. Зараження ноземою викликає збільшення розмірів середньої кишки бджіл, втрату її сегментації. Середня кишка стає молочно-білого кольору.
Перебіг хвороби. Н. має сезонний характер. У зимовому клубі бджіл майже всі сім’ї, навіть на неблагополучній щодо захворювання пасіці, здорові. Як тільки з’являється розплід (постійна температура при цьому в гнізді в межах 30-31 °С, а іноді й 24-26 °С), створюються сприятливі умови для розвитку ноземи. Після весняної виставки кількість захворілих бджіл збільшується, а в травні вона досягає межі. Із червня, коли встановлюється тепла погода, а в гніздах підтримується рівна температура (35 °С), створюються несприятливі умови для розвитку спор ноземи, до того ж відбувається зміна поколінь, видужують хворі, і в сім’ях значно знижується кількість хворих бджіл.
У північних районах Н. протікає інтенсивніше, ніж у південних. Чим північніша місцевість, тим, відповідно, триваліша зимівля, чим більший відрізок часу від останнього обльоту бджіл до весняного, тим більше можливостей для появи проносу, що сприяє інвазуванню бджіл.
Падевий мед найчастіше збирають бджоли з лісових пасік. Недоброякісний корм, який містить різні неперетравні домішки, сприяє розвитку Н. Протягом зими в задній кишці бджіл накопичується велика кількість цих домішок, від яких звільнитися вони можуть тільки при весняному обльоті. Переповнення кишечника викликає отруєння організму токсичними речовинами. Природно, знижуються захисні властивості організму, що сприяє розвитку хвороби.
Хвороба може протікати в явній і прихованій формах. При явній формі спостерігається масова загибель маток, ослаблення або загибель сімей протягом першого місяця після весняної виставки, забруднення стільників екскрементами. Хворі сім’ї розвиваються повільно, не рояться, практично непродуктивні.
Прихована форма протікає непомітно, без явних ознак хвороби.
Сприйнятливість до хвороби й форма її протікання неоднакові в різних порід бджіл. Наприклад, якщо утримувати в середній смузі на пасіці місцеві й кавказькі породи бджіл, то можна побачити, що сім’ї кавказьких бджіл більше піддані Н., ніж місцеві. Метиси ж першого покоління між місцевими й кавказькими найстійкіші до хвороби.
Симптоми хвороби. Хвороба в початковій стадії протікає непомітно. Хворі бджоли активно продовжують працювати. У міру розвитку хвороби спостерігається ослаблення деяких бджіл, що виражається в млявості, тремтінні крил, нездатності літати, збільшенні черевця. Бджоли розповзаються перед вуликами, тому що не можуть утриматися на стільниках. Оскільки такі симптоми зустрічаються також при інших хворобах дорослих бджіл, то характерними ознаками Н. слід вважати: пронос бджіл під час зимівлі, загибель маток навесні, відставання в розвитку сім’ї.
Весняний розвиток хворих сімей протікає нерівномірно. Такі сім’ї приходять у силу тільки до кінця головного узятку, тому не дають товарного меду й доброго приросту сімей.
Діагноз хвороби встановлюється на підставі мікроскопічного дослідження.
Профілактика. Необхідно відправляти в зимівлю тільки сильні сім’ї, які містять велику кількість молодих бджіл, і забезпечувати їх доброякісним квітковим медом. Утеплювати вулики треба сухим матеріалом. У зимівниках температура повітря не повинна перевищувати 2-4 °С, а приміщення має добре вентилюватися.
Ефективним профілактичним засобом є підтримування в гніздах постійної температури, близької до 35 °С. Для цього 2- 3 слабкі сім’ї заселяють в один вулик, добре утепливши його.
У липні й серпні перевіряють склад меду на наявність у ньому паді. На зиму, при відсутності кормових запасів, його наполовину заміняють цукровим сиропом (2 частини цукру й 1 частина води), що запобіжить скупченню в кишечнику бджіл токсичних речовин. Доцільно також замінити вересовий мед цукровим сиропом, тому що на ньому часто буває неблагополучна зимівля.
При завезенні на пасіку південних бджіл найкраще в цей самий сезон вивести маток-метисів, які при підсадженні до місцевих і завізних сімей даватимуть в першому поколінні стійких до зими і хвороб бджіл. Від таких сімей для розведення залишають тільки сильних, які в зимівлі не страждають від проносу.
Заходи боротьби й лікування. З появою взимку в сім’ях проносу, при занепокоєнні бджіл, їхньому виповзанні з вуликів проводять ранню виставку бджолосімей. При весняній ревізії оглядають гнізда, видаляють із них забруднені екскрементами стільники, переселяють бджіл у сухі чисті вулики чистими стільниками, з рамок переносять тільки стільники з розплодом, попередньо очистивши їх від екскрементів нагрітим гострим ножем. Планки цих рамок протирають чистою ганчіркою, змоченою 4%-вим розчином формаліну. Очищені рамки ставлять у середину гнізда пересадженої сім’ї.
Сім’ї утримують на стиснутому гнізді, добре утепливши його з боків і зверху, щоб навколо розплоду постійно підтримувалася температура 35 °С.
Перевіряють кормові запаси. Недоброякісний корм заміняють квітковим медом або цукровим сиропом.
Хворих бджіл піддають лікуванню, а стільники, вулики й інший інвентар – дезінфекції.
Високі результати в боротьбі з Н. дають такі препарати, як фумагілін-ДЦГ і фумідил Б. З профілактичною метою препарати дають після закінчення медозбору, коли ступінь інвазії знаходиться на низькому рівні, що запобіжить зараженню бджіл у зимовий період.
Фумагілін випускається у вигляді порошку. Препарат дають різними способами, можна додавати його в підгодівлю. На 1 л цукрового сиропу беруть 30-50 мг чистого фумагіліну. Дозування препарату залежить від породи бджіл. Найбільш сприйнятливими до фумагіліну є італійські бджоли, тому, якщо порода невідома, краще використовувати дози, що дають високий ефект в італійських бджіл. Фумагілін дають із розрахунку на 1 л готового сиропу: країнським та італійським бджолам – 10 мг, середньоросійським – 20 мг, сірим гірським кавказьким – 25 мг. Для приготування розчину кип’ятять воду, знімають із вогню, додають невеликими порціями цукор і ретельно все перемішують. Сироп не повинен кипіти, тому що цукор може пригоріти. Після розчинення цукру сироп прохолоджують до 35-40 °С і додають у нього попередньо розчинений у невеликій кількості фумагілін. Ліки дають відразу ж після весняної виставки бджіл, з розрахунку 150-200 г на вуличку, тричі з тижневим інтервалом. Препарат припиняє розвиток хвороби, дозволяючи бджолам зберігати активність і працездатність.
У серпні сироп згодовують по 1 л на вуличку відразу ж після закінчення медозбору. Сироп дають увечері, у такій кількості, щоб бджоли протягом доби встигли забрати його з годівниць. Нову порцію дають через день. При осінньому підгодуванні з вуликів відбирають зайві стільникові рамки.
Якщо в сім’ях є достатня кількість корму, лікувальні підгодування давати недоцільно, тому дають їм неїстівні пастоподібні суміші. Для цього 300 г тальку або крейди змішують із 700 г медичного вазеліну й 2-3 флаконами фумагіліну. Суміш дають по 150-200 г на сім’ю після закінчення медозбору. Розподіляють її рівномірним шаром на пергаментному папері (40 х 40) і розміщають під стільниковими рамками на дні вуликів до закінчення зимівлі. Навесні, разом зі сміттям і підмором, аркуші забирають.
Фумагілін можна застосовувати при пересиланні бджіл і маток на великі відстані, тому що бджоли протягом тривалого часу живуть при температурі, сприятливій для розвитку хвороби. Бджолам, яких відправляють поштою, дають мед або цукровий сироп з додаванням препарату: на 1 л сиропу 50 мг фумагіліну.
Лікування Н. ентеросептолом або сульфаперидазином (спофазолом) дає непогані результати. Препарат застосовують у дозі 1 г на 1 л цукрового сиропу. Розчин дають по 150-200 мл на вуличку бджіл тричі з інтервалом 3-5 днів. Препарат, крім лікувального ефекту, характеризується також стимулюючою дією. Застосовують наприкінці зими або напровесні відразу після виставки із зимівників.
Для ефективного лікування обов’язково проводять дезінфекцію суші, вуликів, інвентарю.
Дезінфекцію рамок і всіх дерев’яних частин вулика проводять гарячим 2%-вим зольним лугом або гарячим 2%-вим розчином білизняної соди. їх ретельно відмивають від бруду, слідів бджолиних випорожнень. Вулики й рамки спочатку промивають теплою водою, а потім дезінфікують 4% – вим розчином формаліну або 2% – вим розчином хінозолу. Дезінфекцію можна провести також за допомогою паяльної лампи.
Дрібний металевий інвентар, а також полотнинки, халати тощо кип’ятять у воді протягом 10 хвилин.
Дезінфекцію стільників, придатних до вживання, проводять одним зі способів, описаних нижче.
1. Водно-формалінова дезінфекція. Зі стільників, призначених для дезінфекції, відкачують мед, потім промивають теплою водою, що її видаляють на медогонці. Поза приміщенням
Стільники зволожують теплим (25-30 °С) 4% – вим розчином формаліну. Зволожені стільники ставлять у порожні вулики, можна в ретельно збиті ящики, щільно закривають, промащують усі наявні щілини глиною й заносять у приміщення з температурою повітря не нижче ніж 20 °С на 3-4 год.
Вийняті з вулика або ящика стільники промивають теплою водою (30 °С), сушать їх на медогонці та знову промивають теплою водою. Потім стільники зволожують 1%-вим розчином нашатирного спирту (для усунення запаху), центрифугують і сушать у добре провітрюваних приміщеннях.
Суш можна дезінфікувати розчином формаліну такої ж концентрації. Ним заливають всі чарунки суші, а потім повністю занурюють рамки в цей розчин. Через добу стільники виймають, просушують і дають бджолам. Слабкий запах формаліну не відлякує бджіл.
2. Паро-формалінова дезінфекція. Порожні стільники ставлять у спеціальну камеру з теплорегулюючим пристроєм. У камеру гумовою трубкою подається струмінь водяної пари. Коли температура в ній підніметься до 50-55 °С, протягом 15 хв дають пари формаліну (1 частина формаліну та 3 частини води), підтримуючи встановлену температуру. Стільники охороняють від прямого потрапляння в них струменів пари. Обприскуючи стільники 1%-вим розчином нашатирного спирту, видаляють запах формаліну.
Якщо на пасіці немає відповідної камери, у якій можна провести дезінфекцію, то можна провести обробку парами формаліну за допомогою чайника й гумової трубки. У чайник наливають 300 мл води й 100 мл формаліну, розчин нагрівають до кипіння. За допомогою гумової трубки спрямовують струмінь пари через льоток у вулик або через отвір у щільний ящик, заповнений стільниками й щільно закритий зверху. Температуру у вулику або ящику підтримують у межах 50-55 °С протягом ЗО хв. Наступні дії такі ж, як і при роботі з камерою.
З. Дезінфекція оцтовою кислотою. Беруть нерозведену оцтову кислоту з розрахунку 200 мл (1 склянка) на один 12-рамко – вий вулик. Корпус вулика заповнюють порожніми стільниками, рамками, вставними дошками, годівницями. Зверху рамок поміщають дрантя (клоччя, сухі чисті ганчірки, гігроскопічну вату), змочену оцтовою кислотою. Вулик щільно закривають дерев’яною стелею й дахом, а зверху кладуть вологонепроникну тканину типу клейонки. Щільно закривають льоток, усі наявні щілини замазують глиною й витримують при температурі 16- 18 °С протягом трьох діб, а при нижчій температурі – 5-7 діб. Після дезінфекції стільники провітрюють протягом тижня.
4. Газова дезінфекція. Вулики, стільники, рамки й інше обладнання очищають від випорожнень бджіл, воску й іншого сміття, накривають поліамідною плівкою ПК-4 і дезінфікують сумішшю газів з 1 частини окису етилену й 2,5 вагової частини бромистого мітила (ОКЕБМ) при температурі не нижче ніж 15 °С. Продезінфіковане обладнання й інвентар витримують у темному приміщенні протягом трьох діб. На 1 м3 витрачається 2 кг суміші ОКЕБМ. Провітрювання проводять при температурі 15 °С протягом 10 днів, а стільників і суші – 15 днів.
