Нюрнберзький і Токійський процеси

Тема 1. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА. СВІТ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

§ 5. Світ після Другої світової війни

5. Нюрнберзький і Токійський процеси.

Судовий процес над групою головних нацистських військових злочинців проводився в м. Нюрнберзі (Німеччина) з 20 листопада 1945 р. по 1 жовтня 1946 р. Міжнародним військовим трибуналом. До судової відповідальності були притягнуті вищі державні та військові діячі нацистської Німеччини: Г. Ге – рінг, Р. Гесс, І. фон Ріббентроп, В. Кейтель, Е. Кальтенбруннер, А. Розенберг, Г. Франк, В. Фрік, Ю. Штрайхер, В. Функ, К. Деніц, Е. Редер, Б. фон Ширах, Ф. Заукель, А. Йодль, А. Зейс-Інкварт, А. Шпеєр, К. фон Нейрат, Г. Фріче, Г. Шахт, Р. Лей (повісився до початку процесу), Г. Крупгі (визнаний невиліковно хворим, і його справа була припинена), М. Борман (засуджений заочно, у зв’язку з тим, що не був знайдений) і Ф. фон Папен. Усім їм було пред’явлено звинувачення в змові проти миру й людяності (убивство військовополонених і жорстоке поводження з ними, убивство цивільного населення та жорстоке поводження з ним, розграбування товариств та приватної власності, запровадження системи рабської праці тощо), у вчиненні найтяжчих воєнних злочинів. Було також порушене питання про визнання злочинними дій керівного складу Націонал-соціалістичної партії, штурмових (СА) та охоронних загонів націонал-соціалістичної партії (СС), служби безпеки (СД), державної таємної поліції (гестапо), урядового кабінету та генштабу.

У ході процесу відбулося 403 відкриті судові засідання, були допитані 116 свідків, розглянуто численні письмові свідчення та документальні докази (в основному офіційні документи німецьких міністерств і відомств, генштабу, військових концернів і банків). Для координації дій щодо розслідування та підтримання обвинувачення був утворений Комітет із головних обвинувачів: від СРСР (Р. Руденко), США (Р. Джексон), Великої Британії (X. Шоукросс), від 50 Франції (Ф. де Ментон, а потім Ш. де Ріб).

Нюрнберзький і Токійський процеси

Нюрнберзький процес. 1946 р.

30 вересня – 1 жовтня 1946 р. був оголошений вирок. Усі підсудні, окрім Шахта, Фріче та Папена, були визнані винними в пред’явлених звинуваченнях і засуджені: Герінг, Ріббентроп, Кейтель, Кальтенбруннер, Розенберг, Франк, Фрік, Штрайхер, Заукель, Йодль, Зейс-Інкварт і заочно Борман – до смертної кари через повішення; Гесс, Функ і Редер – до довічного ув’язнення; Ширах і Шпеєр – до 20,

Нейрат – до 15, Деніц – до 10 років ув’язнення. Трибунал визнав злочинними організаціями СС, гестапо, СД і керівний склад нацистської партії. Член трибуналу від СРСР висловив свою незгоду з виправданням Шахта, Фріче та Папена. Клопотання засуджених про помилування були відхилені Контрольною радою, і в ніч на 16 жовтня 1946 р. вирок про смертну кару був виконаний (Герінг покінчив життя самогубством незадовго до страти).

Нюрнберзький процес – перший в історії міжнародний суд, який визнав агресію найтяжчим кримінальним злочином, покаравши як кримінальних злочинців державних діячів, винних у підготовці, розв’язанні та веденні агресивних воєн, справедливо покарав організаторів і головних виконавців злочинних планів винищення мільйонів невинних людей і підкорення цілих народів. Принципи міжнародного права, що містяться в Статуті трибуналу та виражені у вироку, були підтверджені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1946 р.

У Німеччині в перші повоєнні роки відбулося понад 2 млн процесів над військовими та нацистськими злочинцями, від них були звільнені адміністративний апарат, судова система та система освіти. У маленькій Бельгії винесено майже 80 тис. вироків тим, хто співпрацював з окупантами. У Франції за співробітництво з нацистами були засуджені до різних термінів ув’язнення 120 тис. осіб, із них майже тисячу осіб стратили.

Однак процес звільнення державних установ від нацистських злочинців і тих, хто з ними співпрацював, у різних країнах проходив не завжди послідовно. Тисячам осіб удалося уникнути відповідальності, залишитися на своїх посадах або емігрувати до країн Латинської Америки.

Продовженням Нюрнберзького процесу став Токійський процес (3 травня 1946 р. – 12 листопада 1948 р.) – Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу в Токіо, утворений за наказом Головнокомандувача союзних військ на Далекому Сході генерала Д. Макартура, який 19 січня 1946 р. призначив головного обвинувача. Вимога щодо суду над японськими воєнними злочинцями сформульована в Потсдамській декларації (26 липня 1945 p.), а в Акті про капітуляцію Японії від 2 вересня 1945 р. зафіксовано зобов’язання “чесно виконувати умови Потсдамської декларації”, зокрема покарання воєнних злочинців тощо. У складі трибуналу були представлені 11 держав: СРСР, США, Китай, Велика Британія, Австралія, Канада, Франція, Нідерланди, Нова Зеландія, Індія, Філіппіни. Усім союзним державам, які перебували у війні з Японією, було надано право мати свого представника – додаткового обвинувача, але цим скористалися тільки названі вище 11 держав.

Нюрнберзький і Токійський процеси

Токійський процес. 1946 р.

Токійський процес був тривалішим, аніж Нюрнберзький. Він проходив 2 роки 5 місяців і 9 днів. Обвинувальний висновок у справі 28 головних японських воєнних злочинців було складено від імені США, Китаю, Великої Британії, СРСР, Австралії, Канади, Франції, Нідерландів, Нової Зеландії, Індії та Філіппін. Він мав 53 пункти. Висновок містив звинувачення в злочинах проти миру відповідно до ст. 5 Статуту Міжнародного військового трибуналу (МВТ) для Далекого Сходу. Він визначав відповідальність за вбивство, змови та замахи на вбивство, шо є діями, за які названі особи (кожна з них окремо) несуть персональну відповідальність. Ці дії є одночасно й злочинами проти миру, законів війни та людяності, а також порушенням усіх параграфів ст. 5 Статуту, міжнародного права та внутрішніх законів усіх або однієї та більше країн, де ці злочини скоювалися (включаючи Японію).

12 листопада 1948 р. Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу в Токіо оголосив вирок головним японським воєнним злочинцям. До смертної кари через повішення були засуджені: 4 колишніх прем’єр-міністри, 11 колишніх міністрів, 8 представників вищого генералітету. Вирок над засудженими до смертної кари був виконаний у ніч на 23 грудня 1948 р. в м. Токіо.

Токійський і Нюрнберзький процеси мали суттєве значення для утвердження принципів і норм сучасного міжнародного права, що розглядають агресію як найтяжчий злочин. Відповідаючи на небувалі у світовій історії злодіяння фашистів і мілітаристів, ці процеси стали важливою віхою в розвитку міжнародного права. Адже вперше до кримінальної відповідальності були притягнуті офіційні особи, відповідальні за планування, підготовку та розв’язання агресивних воєн.

У 1940-1950-х роках у світі були створені військово-політичні блоки.

4 квітня 1949 р. у Вашингтоні 12 держав (Велика Британія, Бельгія. Голландія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Канада, Норвегія, Португалія, США, Франція) підписали договір про створення Північно-Атлантичного пакту – військовополітичного блоку НАТО.

14 травня 1965 р. соціалістичні країни підписали Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу восьми країн (СРСР, Польщі, Чехословаччини. НДР, Румунії, Болгарії, Албанії, Угорщини) терміном на 20 років.

РОБОТА З ДЖЕРЕЛАМИ

Зкнижки “Україна в Організації Об’єднаних Націй”

Разом із іншими країнами Українська РСР та Білоруська РСР були запрошені стати членами-засновниками ООН. Це означало визнання внеску українського та білоруського народів у розгром нацизму та зміцнення загального миру.

6 травня 1945 р. українська делегація на чолі з народним комісаром закордонних справ УРСР Дмитром Мануїльським прибула спеціальним рейсом до Сан-Франциско. Делегація, до складу якої входили 12 осіб, включилася в роботу конференції на вирішальному етапі, коли почалося обговорення й вироблення Статуту майбутньої організації в комісіях і комітетах. Дмитро Мануїльский очолював на цій конференції комітет, де було сформульовано преамбулу, цілі та принципи Статуту ООН. За ініціативою України до Статуту було включено ряд важливих положень, зокрема про сприяння міжнародному співробітництву щодо розв’язання економічних і соціальних проблем, про загальну повагу та додержання прав і основних свобод людини незалежно від расової належності, статі, мови та релігії. (…)

Упродовж тривалого часу українські представники в ООН та в інших міжнародних організаціях захищали інтереси держави… Робота української делегації на конференції в Сан-Франциско була важливим кроком України на шляху до міжнародного визнання.

26 червня відбулося підписання установчого акта цієї організації – Статуту ООН. Серед перших підписала цей акт і Україна. 22 серпня 1945 р. Президія Верховної Ради Української РСР ратифікувала Статут ООН.

Відтоді й до дня проголошення незалежності України ООН була фактично єдиною трибуною, з якої світ отримував інформацію про наш народ, його історію і культуру.

Запам’ятайте дату

– 24 жовтня 1945 р. – створення ООН

– 20 листопада 1945 р. – 1 жовтня 1946 р. – Нюрнберзький процес

– 3 травня 1946 р. – 12 листопада 1948 р. – Токійський процес


Нюрнберзький і Токійський процеси - Історія