Об’єкти бухгалтерського обліку комерційних банків України

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК У БАНКАХ

ПЛАН РАХУНКІВ І ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

1. Об’єкти бухгалтерського обліку комерційних банків України

Усі об’єкти бухгалтерського обліку в комерційному банку поділяють на чотири групи:

– господарські засоби та їх розміщення (основні й оборотні);

– ресурси (джерела утворення) господарських коштів;

– функціональні обов’язки банку (статутна діяльність – процес здійснення послуг);

– фінансові результати статутної діяльності.

До господарських засобів

комерційного банку належать:

– грошові кошти;

– матеріальні цінності;

– дебіторська заборгованість (видані кредити);

– відвернуті кошти.

Кожна з названих груп засобів має певний склад. Так, до грошових коштів належать:

– грошові кошти в касі банку – готівка у вигляді національної валюти (гривні) та у валюті іноземних держав (долари США, німецькі марки тощо);

– кошти на кореспондентських рахунках, що зберігаються в НБУ та в інших банках на правах кореспондентських відносин у національній валюті або валюті іноземних держав, розміщеної в банках країни або в банках іноземних

держав;

– кошти, вкладені в цінні папери (акції, облігації, векселі, зобов’язання державної скарбниці, сертифікати тощо);

– кошти на резервному рахунка в НБУ.

Другу категорію господарських засобів банку становлять матеріальні цінності (майно), тобто:

– основні засоби – предмети, що мають тривалий термін експлуатації – більше одного року. Для відшкодування їхньої вартості банк щомісячно нараховує знос (амортизацію) з включенням його суми у видатки. Норми зноси установлюються державою, вони єдині для всіх підприємств та установ;

– нематеріальні активи – вартість права користування землею, водою, будовами, приміщеннями, ліцензіями, патентами, маркетинговими послугами, програмним продуктом і т. ін. їхня вартість відшкодовується також частинами, що включаються у видатки банку через нарахування зносу, норми якого встановлюються банком самостійно;

– малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП);

– господарські матеріали – запасні частини, папір, бланки, канцелярські товари, фарба тощо; списуються та включаються до складу видатків банку в міру використання в сумі фактичних витрат на їхнє придбання.

Третю групу господарських засобів становить дебіторська заборгованість, тобто кошти, які винні банкові його позичальники. Ці суми звичайно мають чималу частку в господарських засобах банку й свідчать про обсяг наданих ним кредитів. Наявність кредиторської заборгованості забезпечує надходження коштів в дохід банку і отримання прибутку. Дебіторська заборгованість належить до поняття “вартість, що самозростає”, оскільки видані кредити (позики) повертаються й погашаються позичальником з відсотками.

Кредити поділяються на:

– короткострокові й довгострокові позички, видані клієнтам;

– міжбанківські кредити, видані іншим банкам;

– споживчий кредит, виданий фізичним особам;

– інші види позичок.

У складі дебіторської заборгованості можуть також бути суми, видані в підзвіт, або суми перерахованих авансів, переплат або помилково списані НБУ.

Ще однією групою банківських коштів, що належать до його основних засобів, є відвернуті кошти, тобто суми вже використаного прибутку у вигляді податків з прибутку сум утворених фондів економічного стимулювання тощо. Вони накопичуються впродовж звітного періоду й згодом використовуються при обчисленні нерозподіленого прибутку (по закінченні року).

Усі вищезгадані кошти становлять активи банку.

Третьою групою об’єктів бухобліку в банку є його функціональні обов’язки. Вони є основною діяльністю банку, яка зводиться до виконання передбачених ліцензією НБУ прав на ведення розрахункових, касових, кредитних та інших операцій. Здійснення банком своїх функціональних обов’язків вимагає з боку банку витрат (видатків) з утримання будов, обладнання, з їх ремонту, утримання охорони, персоналу, витрат на рекламу, відрядні видатки тощо. Усі ці видатки є об’єктами бухобліку. Також необхідні постійний облік і контроль доходів, одержаних банком у вигляді платежів клієнтів та інших позичальників за надані ним послуги й виконані для них роботи. Видатки входять до складу активу балансу, доходи – до пасиву.

Останньою групою об’єктів бухобліку в банку є фінансові результати статутної діяльності. Вони дозволяють контролювати й аналізувати склад прибутків і збитків банку від основної діяльності, а також доходів і видатків, які одразу відносять до складу збитків або прибутків (одержані й сплачені штрафи, суми викрадень і розтрат тощо). Тривалий збиток як результат статутної діяльності неможливий, бо він веде до банкрутства (якщо видатки банку перевищують його доходи).

При обчисленні фінансового результату діяльності банку враховують весь обсяг одержаних доходів і зроблених видатків оборотами, що зростають як за звітний квартал, так і за звітний рік, що й дозволяє обчислювати балансовий прибуток чи збиток.

Прибуток являє собою статтю пасиву балансу, а збиток – статтю активу.

У бухгалтерському обліку кожному об’єкту відповідає рахунок. Рахунок – це основна одиниця зберігання інформації в бухгалтерському обліку, інструмент, який реєструє, накопичує і зберігає інформацію, необхідну для прийняття управлінських рішень. Реєстрування інформації в бухгалтерському обліку банку досягається шляхом застосування методу подвійного запису, що випливає з принципу подвійності. Згідно з методом подвійного запису кожен запис-реєстрація відображається за двома рахунками: за дебетом одного рахунка і одночасно за кредитом іншого. Сума записів за дебетом повинна дорівнювати сумі записів за кредитом.

Для поточного обліку банківських операцій у бухгалтерському обліку банку використовується система рахунків фінансового обліку. Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути поділена на дві групи: балансові та позабалансові.

Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.

Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На їхній основі складається баланс банку. Серед них виділяють такі групи рахунків:

– рахунки активів;

– рахунки зобов’язань;

– рахунки власного капіталу.

У складі балансових рахунків виділяють: контрпасивні рахунки (активні), контрактивні рахунки (пасивні). За своїм характером контрпасивні рахунки активні. Особливість цих рахунків полягає в тому, що в балансі контрактивні рахунки відображаються в складі активів, а контрпасивні – в складі пасивів зі знаком мінус.

Тимчасові балансові рахунки призначені для обліку витрат банку за їх елементами та доходів – за видами. У свою чергу, вони поділяються на дві групи: рахунки витраті рахунки доходів. Рахунки витрат – це активні рахунки, які використовуються для обліку, накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду витрати з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків. Рахунки доходів – це пасивні рахунки, які призначені для обліку, накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків. Наявність рахунків для кожного виду доходів і витрат дозволяє керівництву банку точно визначити джерело всіх доходів і характер усіх витрат, їх вплив на прибутковість банку. Для графічного зображення рахунка використовують Т-подібна модель рахунка (його структура подібна до букви Т). Т-рахунок складається з трьох елементів: найменування (номера) рахунка; лівого боку – дебет; правого боку – кредит.

Модель виглядає так:

Номер рахунка

Найменування рахунка

Усі пасивні рахунки мають кредитовий залишок, усі активні рахунки – дебетовий залишок (сальдо). За пасивними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою:

Сальдо на кінець дня = Кредитове сальдо на початок дня +

+ Обіги кредитові – Обіги дебетові.

За активними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою:

Сальдо на кінець дня = Дебетове сальдо на початок дня +

+ Обіги дебетові – Обіги кредитові.

Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, елемент активу або пасиву проводиться за рахунками балансу тоді, коли він відповідає таким умовам:

1) ймовірно, що банк отримає, або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов’язану з цим елементом активу або пасиву;

2) цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно виміряна.

Об’єкти обліку, які не задовольняють цим двом критеріям, обліковуються на позабалансових рахунках.

Це передусім такі об’єкти:

– умовні вимоги та зобов’язання банку (тобто реальні вимоги та зобов’язання, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк несе ризики);

– документи і цінності;

– операції з приватизації.

Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками здійснюється так, як і за балансовими – методом подвійного запису. Характер рахунка – активний або пасивний – визначається таким:

– позабалансовий рахунок активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 “Гарантії, що надані клієнтам” активний, тому що у випадку неплатоспроможності банк буде змушений сплачувати за виданою гарантією і дебетувати рахунок балансу № 2099 “Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями”;

– позабалансовий рахунок пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок.

Для відображення операцій на позабалансових рахунках за методом подвійного запису використовуються контррахунки, які включені до їх складу. Ці рахунки є умовними і використовуються як технічні для реалізації методу подвійного запису.

Операції за позабалансовими рахунками, на яких обліковуються умовні вимоги та зобов’язання, відображаються у грошовій оцінці за номіналом.

Документи і цінності обліковуються в умовній грошовій оцінці, наприклад, одна грошова чекова книжка – 1 грн.

Використання позабалансових рахунків дозволяє отримувати інформацію про операції банків, які пов’язані з використанням нових фінансових інструментів. До таких операцій належать зобов’язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, як то:

– кредитні лінії;

– дозволений овердрафт;

– непокриті безвідкличні акредитиви;

– гарантійні зобов’язання;

– зобов’язання за цінними паперами;

– спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі-продажу іноземної валюти та інших фінансових інструментів.