Очистка місць рубок
Лісівництво
РОЗДІЛ 4. ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА У ЛІСАХ ЗЕЛЕНИХ ЗОН
Лекція 4. ЗАСТОСУВАННЯ РУБОК У НАСАДЖЕННЯХ СТИГЛОГО ВІКУ
4.7 Очистка місць рубок
Лісівницьке значення очистки місць рубок. В процесі рубок лісу на лісосіках з’являються так звані порубкові залишки: гілля, вершинки, кора, листя, хвоя, а в деяких випадках і тонкомірні дерева. За даними В. П. Тимофєєва (1951), на кожному гектарі лісосік в середньому порубкові залишки становлять 1000 скл. м3, що в сирому стані дорівнює приблизно 50 т. В зоні інтенсивного ведення лісового господарства
Порубкові залишки не тільки заважають проведенню лісосічних робіт, трелюванню деревини, але і після їх закінчення ускладнюють поновлення лісу, заважають підготовці грунту під садіння сіянців, догляду
Очистка місць рубок входить до складу лісозаготівельних робіт, але вона є також дуже важливим лісівницьким заходом, від якого залежить успіх поновлення лісу, протипожежний і санітарний стан лісових насаджень.
Оскільки очистка місць рубок є трудомісткою операцією, на яку тратиться до 5% коштів, що передбачаються на заготівлю деревини, то лісозаготівельники виконують цю роботу без всякого бажання. З боку працівників лісового господарства повинен бути постійний контроль за станом очистки місць рубок.
Проф. М. О. Ткаченко ще в 1919 році відмічав велике значення очистки місць рубок для поновлення лісу. Він вважав, що очистку потрібно проводити так, щоб вона сприяла появі сходів, їх закріпленню, щоб молоде покоління лісу росло якомога краще.
Гілля, вершинки, хвоя, листя – наймолодші частини дерев, тому вони містять в собі найбільше поживних речовин. За даними В. П. Тимофєєва (1951), зольність порубкових залишків становить від 4,4 до 4,7% (відносно абсолютно сухої їх маси). Ось чому спалювання лісосічних відходів хвойних порід дає в середньому 1 т золи на кожному гектарі лісосіки. Зола ж містить до 6% сполук калію, 2,5% фосфору і до 35% вапна. Тобто спалювання порубкових залишків призводить до швидкого звільнення великої кількості поживних речовин, які будуть діяти як внесені добрива.
Якщо порубкові залишки спалювати в купах, то при їх горінні поверхневий шар грунту буде нагріватись, а це викличе збільшення в ньому сполук азоту. До того ж – знижується загальна кислотність грунтового розчину, збільшується насиченість грунту основами. Все це наближає середовище до нейтральної реакції, що йде на користь рослинності. Під дією підвищеної температури в грунті змінюється хід мікробіологічних процесів, складні органічні сполуки розкладаються на більш прості – доступні лісовим рослинам. З’являються при цьому процеси нітрифікації, яких в лісі практично не спостерігається. На місцях спалювання залишків поселяються азотолюбні рослини – зніт (іван-чай), малина, які супроводять самосів деревних порід. В цілому обпалена поверхня грунту має в 5 разів більше самосіву деревних порід. Правильно проведена очистка місць рубок затримує процес задерніння.
Порубкові залишки є сприятливим середовищем для розмноження стовбурних шкідників. Розмножившись на залишках, шкідники можуть переходити у деревостан.
Таким чином, очистка місць рубок переслідує такі цілі: 1. Ліквідацію захаращення, яке призводить до підвищення пожежної небезпеки та погіршення санітарного стану лісових насаджень; 2. Забезпечення нормативної роботи при лісозаготівлях, поновленні лісу; 3. Покращання фізичних, фізико – хімічних та мікробіологічних властивостей грунту, що забезпечує покращання процесу поновлення лісу; 4. Використання лісосічних відходів на паливо та інші народногосподарські цілі.
Остання мета – поки що не реалізовується в достатній мірі, не дивлячись на те, що є багато розробок, які дозволяють майже повністю використовувати лісосічні відходи.
Способи очистки місць рубок. Очистка може проводитись як одночасно з заготівельними роботами, так і після їх закінчення. Практика виробила чимало способів очистки, які можна об’єднати в три групи: 1) вогневі способи; 2) безвогневі способи; 3) комбіновані способи.
До першої групи входять спалювання залишків в купах або в бункерах на нижньому складі.
До другої групи відносять:
А) укладання залишків на трелювальні волоки і вминання їх тракторами в фунт (для зміцнення волоків); б) розкидання подрібнених залишків по площі; в) збір порубкових залишків та укладання їх в кучі з метою подальшого перегнивання; г) укладання залишків у вали (в гірських умовах); д) збір залишків для подальшої реалізації або використання для переробки;
Комбінована очистка поєднує способи вогневі з іншими.
Найбільш розповсюджена поки що вогнева очистка лісосік в кучах. Вона дозволена в зимовий період, пізньої осені та ранньої весни з 15.09 до 15.05. При спалюванні залишків в кучах потрібне дозування вогню, щоб не викликати негативних явищ. Доза визначається величиною кучі, станом порубкових залишків (наскільки вони підсохли, чи зовсім сирі), є сніговий покрив чи його немає та ін. Поверхня фунту повинна обпалюватися так, щоб зникла трав’яна, особливо – злакова рослинність. Це дасть змогу поселитись деревній рослинності.
Якщо спалювання залишків проводиться без снігового покриву, то на суглинкових грунтах краще мати 150-200 куч на 1 га. На супіщаних, піщаних – 100-120, а в листяних лісах – до 80 куч на 1 га. Розмір куч повинен бути 1,5×2,5×1,2-1,7 (висота – 1,2-1,7).
Техніка спалювання взимку наступна: ущільнюється невеликий майданчик снігового покриву, на ній із сухих гілок, смолистих скалок тощо розводиться багаття, а в нього, коли воно розгориться, кидають сирі порубкові залишки. Під час спалювання кучі потрібно ущільнювати, підправляти, щоб згоряння було повним.
Взимку, коли іде сніг, залишки потрібно спалювати в той самий день, інакше їх засипле снігом. При неможливості провести очистку в установлений термін – практикується доочистка – як правило, з настанням осінньої дощової погоди.
В період літніх заготівель спалювати залишки заборонено, крім тих випадків, коли дерева вивозять з кронами на нижній склад і там спалюють залишки в спеціальних бункерах або котлованах.
На лісосіках з залишеним підростом, при складних способах рубки – кучі потрібно розміщувати на відстані не менше 4 м від куртин підросту.
Вогнева очистка суцільним палом – заборонена.
В сирих та мокрих умовах з важкими грунтами вогнева очистка призводить до заболочування. Краще тут застосовувати укладання залишків у кучі для перегнивання. На мікропідвищеннях спочатку укладають більш товсті залишки, а на них – тонші. Діаметр куч повинен бути 1,5 м, а їх висота – 0,5 м. Відстань між кучами 3-4 м. Після перегнивання на цих кучах поселяється підріст.
На схилах до 30° – порубкові залишки доцільно розкидати по площі. Це зменшує змив грунту. Але краще порубкові залишки укладати в вали, які розміщують по горизонталях. Ширина таких валів – 1,0-1,5 м, а висота -1,0 м. Відстань між валами 5-10 м. Через 40-50 м вала потрібно робити розриви в 2-3 м. В промоїни укладають більш крупні залишки, роблячи мулофільтри. Це припиняє розмив грунту.
В сухих борах доцільніше залишки подрібнювати і розкидати по площі. Це в деякій мірі підвищує пожежну небезпеку. З іншого боку – така очистка мульчує поверхню грунту і зменшує випаровування води. При перегниванні залишків бідний грунт збагачується органічними речовинами.
При сучасній традиційній технології лісозаготівель, яка передбачає трелювання хлистів по волоках тракторами, на нестійких грунтах порубкові залишки укладають на волоки і вминають гусеницями в грунт. Це дозволяє збільшити навантаження на волок без шкідливого впливу на грунт – в 2 і більше разів. Особливо такий спосіб очистки бажаний на вологих та сирих грунтах і, хоча дещо погіршуються фізичні властивості, в той же час грунт збагачується органікою.
І все ж таки найдоцільніше використовувати порубкові залишки як сировину для лісохімічної, фармацевтичної промисловості, для переробки на технологічну тріску і т. п. Поки що такий спосіб очистки мало поширений, а жаль. При застосуванні агрегатних машин на обрубці гілля (на нижньому складі) можливості утилізації крон – збільшаться, тобто буде розвиватись і утилізаційна очистка.
У лісах рекреаційного призначення очистку від парубкових залишків потрібно проводити так, щоб не погіршувався естетичний вигляд насаджень, не пошкоджувалося поновлення головної породи.
