Огієнко Іван Іванович (митрополит Іларіон)
Політологічний словник
Огієнко Іван Іванович (митрополит Іларіон) (2.01.1882, Брусилів на Київщині, тепер Житомирської обл. -29.03.1972, Вінніпег, Канада)- видатний український вчений – богослов, енциклопедист, державний, культурний та церковний діяч, мовознавець, поліглот, перекладач Біблії та релігійної літератури. Після закінчення початкової школи (1896) навчався в Київській фельдшерській школі. У 1900-1903 рр. працював помічником лікаря, самостійно вивчав латинську та грецьку мови. Екстерном склав іспити на атестат зрілості в Острозькій класичній
жує нову галузь мовознавства – науки на межі лінгвософії, психолінгвістики, соціософії, етики, естетики, духовної культурології, політології. У 1940 р. О. прийняв чернечий постриг у Яблочинському монастирі, а у жовтні того ж року митрополит Діонісій за кілька днів висвятив його на диякона й ієромонаха, поставив архімандритом, єпископом, архієпископом Холмсько-Підляським. Через 4 роки він був удостоєний сану митрополита (16 вересня 1944 р.). З квітня 1945 по вересень 1947 р. О. перебував у Лозанні (Швейцарія). На запрошення віруючих з Канади восени 1947 р. поселяється у Вінніпегу. Упродовж 1947- 1951 рр. працює при парафії св. Покрови, налагоджує зв’язки між парафіями Української греко-православної церкви в Канаді, займається літературною та науковою працею. Надзвичайний собор УГПЦу Канаді (Вінніпег, 8-9 серпня 1951 р.) обирає О. Першоієрархом Української греко-православної Церкви з титулом “митрополит Вінніпега і всієї Канади”. О. розбудовує богословський факультет Манітобського університету, є його деканом протягом багатьох років. Одночасно домагається того, щоб факультет здобув паралельно автономний статус Колегії ім. апостола Андрія. Стараннями О. виникали літні та недільні школи для української молоді, він організував і очолив Науково-богословське товариство. У Канаді виходить низка його праць з історії церкви, української культури: “Поділ єдиної Христової Церкви і перші спроби поєднання її” (1953), “Візантія й Україна”(1954), “Іконоборство” (1954), “Українська Церква за час Богдана Хмельницького” (1956), “Українська Церква за час руїни 1657 – 1687” (1956), “Преподобний Іов Почаївський” (1957), “Князь Костянтин Острозький і його культурна праця” (1958). Саме О. чітко визначив ті риси, які характеризують українське православ’я, а саме: демократизм, соборноправність, євангелістськість, побутовість. У його працях дістало обгрунтування питання мови церковно-релігійного життя, ролі церкви в культурному житті нації, християнського екуменізму. О. переклав українською мовою понад сорок богословських праць. О. також автор ряду літературних творів. Його науковий здобуток становить більше тисячі праць. Протягом багатьох років перекладав українською мовою Біблію. Повністю його переклад “Біблії або книг св. Письма Старого й Нового Заповіту” був опублікований Британським біблійним товариством у Лондоні у 1962 р.; передруковувався багато разів у 80-90-роках. Як бібліїст (перекладач, мовно-літературний дослідник біблійного тексту) О. здобув світове визнання, став почесним членом багатьох академій і наукових інституцій.
О. виклав систематизований курс історії культури українського народу, підкреслюючи її самобутність, спираючись на документальне обгрунтування її оригінальності, аналіз народної творчості, мови й літератури та шкільництва. Багато уваги приділив показові впливу української культури на російську, зокрема, внесок українських учених – М. Смотрицького, С. Яворського, Д. Туптала і Ф. Прокоповича. Спираючись на документальні дані, О. довів вплив української системи орфографії у Росії, навів факт закладання українцями Слов’яно-греко-латинської академії у Москві, забезпечення навчального процесу перевиданими українськими підручниками та катехізисами П. Могили і Ф. Прокоповича, показав вплив української музичної культури на розвиток російської (Д. Бортнянський, М. Березовський і А. Ведель). Не менш важливим був вплив української культури й на процес реалізації політичної влади в Росії (служба перекладачами у виконавчих органах влади, місіонерській справі).
Різнобічна спадщина О. свідчить про його великий внесок в українську науку, культуру, освіту, перекладацтво, у розвиток богословської думки. З 1992 р. Інститут філософії НАН України започаткував Огієнківські читання, утворено Всеукраїнське Огієнківське товариство, перевидаються твори вченого.
Качкан В. А. Етнокультурний пласт Івана Огієнка // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах. – Ч. 1. – К., 1994; Колодний А. М., Филипович Л. О. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. – Львів, 1996; Пилявець П., Рибачук М. Огієнко Іван Іванович // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996; Тіменник З. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). – Львів, 1997; Панько О. /. Християнство в історії духовної культури українського народу: на матеріалах наукової спадщини І. Огієнка: Автореф. дис… канд. іст. наук. – К., 2003; Медвідь А. М., Медвідь Ф. М. Іван Огієнко про роль духовенства у збереженні рідної мови // Історія релігій в Україні: Матеріали XIV Міжнар. наук. конф. – Львів, 2004.
Ф. Медвідь, А. Медвідь