Організаційна форма підприємств – форма об’єднання людей для спільної діяльності у межах певної структури. О. ф. п. є одноосібне господарство, партнерство і корпорація. Одноосібне господарство – форма організації підприємства і підприємництва, за якої вся власність належить одній особі, що одноосібно управляє виробництвом і власністю, привласнює весь прибуток і особисто відповідає за всі зобов’язання підприємства. Переваги такого господарства; привласнення всього прибутку та можливість вільно розпоряджатися ним (крім сплати
частини його у вигляді податків); наявність на цій основі високоефективних стимулів до праці; незначні витрати на організацію виробництва; високий ступінь свободи економічного вибору; одноосібне господарство є простим для оподаткування (оподатковується лише індивідуальним подохідним податком, нижчим від податку на прибуток). Недоліки одноосібного господарства: 1) незначні обсяги привласнюваного прибутку, а отже, обмежені можливості розширення підприємства за рахунок власних коштів; 2) значні порівняно з середніми та великими підприємствами труднощі в отриманні кредитів і вищі відсотки за них; 3) значно більша ймовірність
банкрутства; 4) більша тривалість робочого дня, вища інтенсивність праці, гірша техніка безпеки; 5) відповідальність власника за зобов’язаннями не лише активами підприємства, а й особистим майном. Ця форма організації підприємств та підприємництва найадекватніша для малих підприємств. Більш розвиненим є партнерство – форма організації підприємства та підприємницької діяльності, за якої дві або більше особи об’єднують своє майно, стають співвласниками створеного підприємства, спільно управляють виробництвом і власністю, розподіляють прибуток і несуть солідарну відповідальність за своїми зобов’язаннями. Окремими особами у партнерстві можуть бути і юридичні особи, які як співвласники діють на підставі укладеного договору, яким регулюються всі права та обов’язки партнерів. Розрізняють партнерство з обмеженою відповідальністю (його учасники відповідають за зобов’язаннями партнерства в межах зроблених ними внесків, що передбачає відповідний механізм розподілу прибутків та ін.) і звичайне (його учасники несуть повну відповідальність за зобов’язаннями підприємства як розмірами свого внеску, так і особистим майном). Переваги партнерств: 1) ширші можливості розширення виробництва (внаслідок злиття капіталів декількох осіб); 2) кращий доступ до кредитних ресурсів (банки більше довіряють партнерствам, ніж одноосібним господарствам); 3) у них удосконалюється процес управління виробництвом і власністю (у результаті спеціалізації учасників на виконанні окремих управлінських функцій); 4) для них зберігається простий та пільговий механізми оподаткування. Негативним у їх діяльності є: 1) ускладнення процесу вироблення й ухвалення управлінських рішень (через необхідність його узгодження між учасниками); 2) відповідальність окремих осіб за неправильні рішення, від яких партнерство не застраховане; 3) у разі виходу одного з них з партнерства інші учасники або треті особи зобов’язані викупити його частку, оскільки важливою особливістю товариств з обмеженою відповідальністю є заборона продажу учасниками своїх вкладів (паїв) на відкритому ринку. Партнерства найпоширеніші у сфері дрібного бізнесу (надають послуги), зокрема в медицині, юриспруденції. Корпорація – найдосконаліша О. ф. п., що існує, як правило, у вигляді відкритого акціонерного товариства, засновники якого формують акціонерний капітал об’єднанням власних ресурсів через механізм випуску і продажу цінних паперів (передусім акцій), а співвласники несуть обмежену відповідальність. На початку XXI ст. бл. 90% ВВП у розвинених країнах світу вироблялась на підприємствах корпоративного типу. Водночас корпорація (акціонерне товариство) є найадекватнішою формою існування монополій (див. Корпорація). Значною перевагою корпорації є запровадження корпоративної культури управління. Така культура означає цілеспрямований вплив власників і менеджерів на формування та розвиток потреб й інтересів найманих працівників у їх спільному і гуманістичному ставленні до природи у процесі праці, в подоланні техніко – економічного, а частково і соціально-економічного відчуження особистісних і речових факторів виробництва шляхом використання морально-етичних та соціальних методів менеджменту, а також загальнолюдських норм і цінностей.