Організація спеціалізованих автобусних турів – ПЕРЕВЕЗЕННЯ ТУРИСТІВ АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ
Організація транспортних подорожей і перевезень туристів
Розділ 5. ПЕРЕВЕЗЕННЯ ТУРИСТІВ АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ
5.4. Організація спеціалізованих автобусних турів
Автобуси використовуються не тільки для організації регулярних перевезень, а також для подорожей по спеціально організованим туристичним маршрутам. У туристичній практиці вони отримали назву “нерегулярних перевезень”, тобто таких, умови здійснення яких визначаються в кожному окремому випадку за погодженням між замовником і перевізником. Завдяки своїй мобільності
Автобусний туризм належить до популярних і недорогих видів туризму і тому користується великою популярністю серед туристів у різних країнах. Головна перевага даного виду перевезень
Можна виділити два способи організації нерегулярних перевезень туристів:
1. Туристична фірма розроблює певний автобусний тур і доручає перевезення транспортній організації, яка організує перевезення за даним маршрутом, виконує технічне обслуговування рейсу.
2. Туристична фірма орендує автобус у транспортній організації (або приватної особи) і сама організує перевезення. Проте у даному випадку така фірма повинна мати ліцензію на здійснення перевезень пасажирів у міжнародному напрямі, необхідні дозволи й т. ін.
Європейською угодою про нерегулярні міжнародні перевезення пасажирів автобусами (АSOR), що була прийнята у Дубліні 26 травня 1982 р., передбачена така класифікація перевезень:
Перевезення “маятникові” – перевезення групи пасажирів, що здійснюються у визначений термін з території однієї держави до місця тимчасового перебування на території іншої держави з подальшим поверненням групи автобусом того ж перевізника в державу їх початкового від’їзду.
Перевезення “із зачиненими дверима” – перевезення однієї і тієї ж групи пасажирів одним автобусом на протязі всієї подорожі та доставка їх назад на місце відправлення.
“Човникові перевезення” – перевезення заздалегідь сформованої групи пасажирів із одного пункту відправлення в один пункт прибуття. При виконанні човникових перевезень заборонено брати нових пасажирів і висаджувати людей на маршруті.
Перевезення до місця призначення – перевезення, при яких пасажири висаджуються у місці призначення, транспортний засіб йде назад порожнім.
Права та обов’язки перевізника і туристів регламентуються договором на перевезення, договором на туристське обслуговування і ваучером Автобусні подорожі можуть бути організовані на власних автобусах, що належать туристичним фірмам, а також на орендованих автобусах, що належать незалежним автотранспортним підприємствам. В останньому випадку автобусні тури здійснюються на основі разових, сезонних або річних договорів оренди автобусів. У договорі оренди зазначаються: предмет цільового використання транспорту; тривалість оренди; конкретна марка автобуса; графік подання транспорту по годинах доби; обов’язки орендодавця і орендаря; порядок взаєморозрахунків; відповідальність сторін за виконання договору; інші у тому числі форс-мажорні умови.
Важливою частиною договору є наявність розробленого маршруту або картки транспортного туристського маршруту. Якщо такий маршрут відкривається вперше, то необхідно паспорт маршруту погодити з перевізником.
У паспорті (картці) транспортного маршруту вказуються:
– тип маршруту (лінійний, кільцевий, радіальний і т. ін.);
– карту-схему маршруту з прив’язаними до населених пунктів або вуличної мережі;
– графік руху маршрутом;
– тривалість маршруту в годинах, календарних днях;
– позначення зупинок, місць нічлігу;
– кількість туристів на маршруті.
Автотранспортне підприємство як орендодавець повинно виконувати низку вимог до рухомого складу та водіїв.
Вимоги до мікроклімату в автобусі регламентуються санітарно-гігієнічними нормами та міжнародними стандартами. Так, система кондиціонування повітря має забезпечувати мікроклімат у межах 22-24 С°, рівень шуму в усіх частинах салону не повинен перевищувати 72 дБ, відстань між сидіннями в автобусі – 80-85 см. Робоче місце водія має бути відгороджене від салону. Скло на бокових вікнах повинно бути подвійним, детермальним, з покриттям, що зменшує теплообмін салону із зовнішнім середовищем, і мати додатну кривизну.
Крім занавісок, мають бути передбачені спеціальні жалюзі, в автобусах класу “люкс” – індивідуальне освітлення. Для дальніх маршрутів передбачаються відеомагнітофон з кількома моніторами, а також радіотелефон або рація.
На туристичні маршрути допускаються водії, які пройшли відповідне стажування, у тому числі і на даному маршруті, медогляд і відповідний інструктаж. Водію категорично забороняється розмовляти з пасажирами під час руху, втручатися в роботу гіда чи екскурсовода, довільно змінювати маршрут, провозити в автобусі сторонніх осіб.
Організація транспортних подорожей на міжнародних маршрутах має свою специфіку.
Міжнародні перевезення – це перевезення пасажирів і багажу, що здійснюються по території двох і більше держав, а пункт відправлення і пункт призначення знаходиться на території держав – учасників угоди або міжнародної конвенції про дані перевезення.
Міжнародні автоперевезення є специфічною сферою діяльності автотранспорту, оскільки здійснюються на базі міжнародних нормативних актів із врахуванням національних нормативних актів та з урахуванням національних законодавств тих держав, по територіях яких пролягає маршрут. Так, відкриття руху на регулярних міжнародних маршрутах регламентується двосторонніми урядовими угодами, а транзит через треті країни вимагає дозволу комітету з транспорту Європейської економічної комісії ООН (ЕЕК). У даних документах конкретизуються такі положення:
1. Дозволена система в’їзду – виїзду.
2. Види транспортних засобів.
3. Екологічні вимоги до транспортних засобів.
4. Прикордонний, санітарний і митний контроль.
5. Податки і збори.
6. Розрахунки і платежі.
7. Санкції за порушення угод.
Відповідно до міжнародних угод вироблені спеціальні вимоги до рухомого складу на міжнародних маршрутах:
1. Відповідність міжнародним стандартам щодо екологічної безпеки (рівню шуму, токсичності вихлопних газів, вібраціям, шкідливим випарам).
2. Відповідність міжнародним стандартам у масі, габаритах і навантаженнях по осях.
3. Відповідність нормам безпеки.
4. Наявність символів (знаку) міжнародного перевезення і розрізнювального знаку країни.
При організації міжнародних перевезень автотранспортом необхідно вирішити питання: технічного обслуговування; стоянки, організації заправки; відпочинку, харчування, медичного обслуговування; організації зв’язку на трасі маршруту.
Для спрощення договорів на міжнародні перевезення у межах Женевської конвенції від 1 березня 1973 р. прийнята “Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу”. Подальші спрощення міжнародних туристичних перевезень зафіксовані в Гаазькій (1989 г.) декларації з туризму і Шенгенській угоді для членів Європейського Союзу.
Організація туристичних перевезень у межах країн СНД регулюється постановою Міжпарламентської асамблеї держав – учасників СНД “Про основні принципи співпраці держав – учасників СНД у сфері туризму” від 29 жовтня 1994 р. та іншими актами. Так, регулярні туристські перевезення між Росією і Україною регулюються урядовою угодою “Про міжнародне автомобільне сполучення з республікою Україна”, що була підписана у 1995 р.
У даний час Україна є повноправним членом Європейської конференції міністрів транспорту, що дає можливість отримувати щороку багаторазові дозволи на міжнародні перевезення.
Збільшення кількості міжнародних автомобільних перевезень пов’язане також з тим, що У країна є учасником багатьох міжнародних конвенцій, угод і протоколів у цій сфері.
