Політологічний словник
Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ; до 1 січня 1995 р. – Нарада з безпеки та співробітництва в Європі – НБСЄ) – міжнародна регіональна організація. До її складу входять усі держави континенту, в тому числі всі країни СНД, а також США і Канада. Створена за ініціативою колишніх соціалістичних країн. Попередні багатосторонні консультації відбувалися у Гельсінкі в листопаді 1972 – червні 1973 р. Перший етап наради (міністри іноземних справ 33 держав) проходив у Гельсінкі з 3 по 7 липня 1973 р. Другий
етап (були представлені 35 держав) відбувся з 18 вересня 1973 р. по 21 липня 1975 р. у Женеві. Третій етап (представлені політичні і державні керівники 35 держав) проходив з 30 липня по 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі. 1 серпня 1975 р. був підписаний Заключний акт, який став визначальним фактором забезпечення миру в Європі і основним засадничим документом ОБСЄ. У 1990 р. у Парижі було прийнято ще два важливі документи: Хартія для нової Європи і Додатковий документ до неї. ОБСЄ відіграє дедалі важливішу роль у розвитку позитивних змін на Європейському континенті, що пояснюється таким: вона – єдина інституційна структура, яка об’єднує всі
держави євразійсько-атлантичного ареалу від Владивостока до Ванкувера; є єдиним місцем для діалогу і співробітництва з багатьох проблем (безпеки, економіки, прав людини тощо) і цим самим пов’язує між собою всі країни – учасниці; виступає єдиним інститутом, що створив і розвинув механізми нейтралізації конфліктів різного типу і способів управління ними на всьому величезному європейському просторі. ОБСЄ спрямовує зусилля усіх держав-учасниць на забезпечення безпеки на основі демократії, поваги прав та основних свобод людини, принципу верховенства права, ринкової економіки та справедливості. До 1990 р. у ОБСЄ були відсутні постійно діючі органи. Започаткували процес її інституалізації рішення, ухвалені на Паризькому саміті (1990 р.). Центральним директивним і керівним органом Організації є Рада Міністрів ОБСЄ, до компетенції якої належать розгляд актуальних питань міждержавних відносин, координація заходів ОБСЄ, підготовка зустрічей керівників країн і представників держав-учасниць, виконання визначених на цих зустрічах завдань та ухвалених рішень. Рада Міністрів скликається раз на рік або у разі загрози конфліктів. Головує на засіданнях представник приймаючої країни. Старша Рада є робочим органом Ради Міністрів, основні завдання якої такі: виконання її рішень, підготовка засідань, організація взаємовідносин з іншими міжнародними інституціями. Засідання Старшої ради скликаються на основі консультацій з країнами – учасницями. Постійна Рада ОБСЄ формується з постійних представників держав – учасниць. Пленарні засідання Постійної Ради проходять щочетверга у Відні. Орган призначений для політичних консультацій та ухвалення рішень з усіх питань поточної діяльності ОБСЄ. Парламентська Асамблея ОБСЄ створена у квітні 1991 р. на Мадридській конференції парламентаріїв країн – учасниць. Є самостійною структурою, в рамках якої обговорюються питання, пов’язані з діяльністю ОБСЄ, та ухвалюються резолюції, рекомендації. Керівний орган Асамблеї – Комітет глав делегацій, який має право приймати консенсусом рішення з питань членства в Асамблеї, правил та процедур її роботи, діяльності постійного секретаріату, порядку денного щорічних сесій. Основним засобом попередження та врегулювання конфліктних ситуацій ОБСЄ є місії як найефективніша форма її діяльності в контексті превентивної дипломатії та миро – творчості. В ході місій налагоджується політичний діалог з конфліктуючими сторонами, визначаються та зменшуються джерела напруженості, створюються політичні передумови для врегулювання кризи на основі принципів і конкретних рішень. У 1992 р. було запроваджено пост Верховного комісара ОБСЄ з метою виявлення та можливого усунення напруженості в міжетнічних відносинах, вирішення проблем національних меншин. Основними формами роботи Верховного комісара є безпосередні особисті контакти із зацікавленими сторонами, консультації, проведення круглих столів, підготовка звітів Голові ОБСЄ. Центр запобігання конфліктам створений за рішенням Паризької наради ОБСЄ як орган Ради Міністрів і призначений для консультацій та співробітництва у військовій галузі, обміну інформацією, розвитку мережі зв’язку, здійснення контактів з питань небезпечних інцидентів військового характеру.
Абетка української політики: Довідник. Вип. 5 / Авт.-упоряд.: М. Томенко (кер. кол.), Л. Бадешко, В. Гребельник та ін. – К., 2002.
О. Антонюк
