Основні передумови виникнення надзвичайних ситуацій екологічного характеру,- Надзвичайні ситуації екологічного характеру
Безпека життєдіяльності
3. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ
3.6. Надзвичайні ситуації екологічного характеру
3.6.2. Основні передумови виникнення надзвичайних ситуацій екологічного характеру
Вода потрібна всім рослинам, тваринам, людям. Але запаси води на Землі обмежені, їх не можна нічим замінити чи збільшити. В минулому воду вважали однією із чотирьох стихій (поряд із землею, повітрям та вогнем). Ріки та струмки шануватися як обитель богів й німф, як дарувальники життя і родючості. Три чверті
Поверхні Землі
Чиста, придатна для пиття вода – основа виживання людства на нашій планеті. Із стародавньої Греції дійшов до наших днів вислів “Найкраще – це вода; краще, ніж олімпійські ігри, краще, ніж золото”.
Питна вода мусить бути вільною від збудників хвороб, нешкідливою для здоров’я. Вона повинна бути чистою, безколірною, не мати ні запаху, ні неприємних присмаків. Це забезпечується, якщо у водоймищах вода міститься у природних екологічних умовах. Кожна людина протягом доби продукує близько 150-250 л побутових стоків, які містять біологічні речовини, що не розкладаються або важко розкладаються. В каналізацію стікають відходи харчової промисловості. Особливо багато стічних вод утворюється на м’ясокомбінатах, молочних фермах, пивоварних, цукрових, винних заводах і на кондитерських фабриках.
Багато промислових стічних вод, наприклад, з металургійних та хімічних заводів, забруднюють водоймища отрутами, в тому числі важкими металами, ціаністими сполуками, вуглеводами. Стічні води деяких промислових підприємств, зокрема шкірних та текстильних, отруюють воду і зменшують вміст кисню, що міститься в ній.
Існує й фізичне забруднення води, наприклад, теплове. Нагрівання води, особливо у системах охолодження теплових електростанцій, впливає на екосистеми водосховищ. Знижується розчинність кисню у воді, одночасно активізуються водні організми і починають споживати більше кисню.
Існує багато інших джерел забруднення води, такі як радіоактивні речовини, збудники хвороб тощо.
Кожне водоймище, приймаючи стоки, здатне самоочищатися. Бактерії та інші організми захоплюють органічні сполуки або включають їх до складу своєї біомаси, або аеробно їх розкладають. Проте власні очисні можливості водоймищ малі.
Забруднення води призводить до загибелі риб і рослин, що спричинює подальшу концентрацію шкідливих речовин у воді.
Шкідливі речовини до організму людини можуть потрапити із води не лише через їжу, а й під час купання в озерах, річках та морях. Так, приблизно 200 млн. чоловік у світі страждають на шистосомоз – хворобу, яку вони отримали під час купання. Збудники цієї хвороби легко проникають крізь шкіру людини в організм, де легко розмножуються.
В 1976 р. Європейська Рада у Страсбурзі прийняла “Водну хартію”:
1. Без води немає життя. Вода – цінний, абсолютно необхідний людині ресурс.
2. Запаси доброї води обмежені. Тому їх охорона, економія, а там, де можливо, примноження, стають найважливішою справою.
3. Забруднюючи воду, людина шкодить собі та усім живим організмам.
4. Якість води мусить відповідати санітарним нормам та допускати її використання.
5. Використовувану воду потрібно повертати до водоймищ у такому стані, який не може перешкодити її подальшому використанню для громадських та індивідуальних потреб.
6. Значну роль у зберіганні водних запасів відіграє рослинний покрив, особливо ліс.
7. Водні ресурси потрібно обліковувати та реєструвати.
8. Доцільне використання води мусить плануватися відповідними органами.
9. Для охорони водних ресурсів потрібні наукові дослідження, підготовка спеціалістів та роз’яснювальна робота серед населення.
10. Кожен з нас мусить для блага усіх витрачати воду економно та розумно.
11. Управління водними ресурсами мусить базуватись не лише на адміністративних та політичних кордонах, а й на природних кордонах водозбірних басейнів.
12. Вода не знає кордонів. Тому охороні води та її використанню потрібне міжнародне співробітництво.
Океан є основним джерелом кисню, необхідного живим організмам. Океан регулює погоду, визначає зміну клімату. Забруднення океану внаслідок діяльності людини досягло загрозливого масштабу. Світовий океан став найбільшою “стічною канавою” світу. Бо усі забруднення важко розкладаються, а до того ж отруйні і можуть нагромаджуватися в морських організмах і неминуче зашкодять людині.
Згідно з песимістичним прогнозом відомого океанолога Жака Кусто, який все життя присвятив дослідженню океану, який висловлював побоювання, що до кінця XX століття життя в океані закінчиться, якщо великі держави з розвиненою промисловістю та туризмом не перестануть отруювати моря.
Особливо забруднюються Середземне, Північне, Чорне моря та інші. Ступінь забруднення Світового океану значно перевищує природні можливості очищення. Суттєво забруднюються моря та океани нафтою. Більша частина нафти, що потрапляє в море (44%), надходить з міст, з промислових підприємств, котрі розташовані на берегах морів та річок. Ще 26% нафти потрапляє в океан з бурових установок і танкерів. Зараз за рік добувається і перевозиться через океан понад 2 млрд. т нафти. За оцінками національної Академії наук США, із цієї кількості в море потрапляє 1,6 млн. т. – одна тисяча трьохсота частина. Решта нафти потрапляє з суховантажних суден, а також з природних джерел.
Нещодавно американські вчені відкрили природне джерело забруднення моря нафтою. Група хіміків Національного управління дослідженням океанів та атмосфери повідомила в американському науковому журналі “Sciens”, що з підводних нафтових родовищ за рік просочується у воду значно більше нафти, ніж потрапляє у море при всіх аваріях танкерів. Частка нафти, що потрапила до океану, ще не вивчена в усіх деталях.
Нафта випаровується. Бензин повністю випаровується з поверхні води за 6 годин. За добу випаровується приблизно 10% сирої нафти, а за 20 діб – близько 50%. Але важкі нафтопродукти практично не випаровуються. Нафта розчиняється. До її складу входять речовини, розчинні у воді, хоч їх частка в загальному об’ємі невелика.
Нафта в морській воді повільно розкладається шляхом біологічних, хімічних, механічних перетворень. Але залишки нафти (найважчі) осідають на дно, покриваючи його та знищуючи життя на ньому.
Крім нафти, до океану потрапляють отрути, відходи хімічної промисловості та радіоактивні відходи ядерних реакторів. Отрути потрапляють до морських тварин і риб, створюючи не лише неможливим життя в океані, а й смертельно небезпечним для людини, яка споживає його продукти.
На жаль, проблема океану ще до кінця не усвідомлена людством, дуже мало робиться для його врятування.
Повітря. Атмосфера Землі багата на кисень, придатний для дихання живих організмів, є єдиною у Сонячній системі. Кисень почав нагромаджуватися в атмосфері після появи на Землі життя, точніше, рослин, які виробляють кисень.
Людина в процесі своєї життєдіяльності безперервно отруює атмосферу, роблячи її дедалі менш придатною для життя.
Як показали дослідження американських медиків, життя щойно народжених на світ людей могло б бути на 3 – 6 років довшим, якщо б вдалося вдвічі знизити забрудненість повітря у великих містах. Причому знизилась би кількість людей, хворих на серце та судини на 10 – 15%, на легені – 25% і значно зменшилась би кількість смертей від раку легень.
За одну добу людина, що живе у центрі міста, вдихає стільки отруйних речовин, скільки їх міститься удвох пачках сигарет.
Основні джерела забруднення повітря – автомобільний транспорт, промислові підприємства та печі опалювальних систем.
Половина чадного газу, чверть окисів азоту, одна п’ята вуглеводів атмосфери надходять туди разом з вихлопними газами автомобілів. За рік автомобіль в середньому викидає 297 кг СО, 39 кг вуглеводнів, 10 кг окисів азоту, 2 кг пилу, 1 кг двоокису сірки і 0,5 кг сполук свинцю. Помноживши ці цифри на кількість працюючих автомобілів у місті, можна уявити собі масштаби забруднень.
Вихлопні гази викидаються головним чином у центрі міста. Вони містяться близько до поверхні приблизно у тому самому шарі повітря, яким дихають люди. Вдень вміст чадного газу та інших шкідливих речовин в повітрі може збільшитись удвічі.
Промисловість, в тому числі теплові електростанції, дають основну частину викидів в повітря пилу, сполук фтору, окисів азоту та інших шкідливих речовин. Наприклад, вугільна електростанція потужністю 100 МВт, працюючи при повному чи середньому навантаженні і споживаючи близько 1 млн т вугілля за рік, за 1 годину роботи викидає у повітря: 500 т двоокису вуглецю, 7 т двоокису сірки, 0,7 т окисів азоту, 0,05 т вуглеводів, 0,7 т пилу.
Двоокис вуглецю (вуглекислий газ) у великій концентрації значно впливає на здоров’я людини. Доведено, що постійно зростаючий вміст вуглекислого газу в атмосфері може призвести через деякий час до підвищення температури на Землі (парниковий ефект). Побоюються, що температура на нашій планеті може збільшитися на 1,5 – 3°С, а на Північному полюсі – на 4,5°С. Внаслідок цього зміниться клімат, можуть розтанути полярні льодові шапки.
Окис вуглецю – отруйний газ без запаху, без кольору, який виникає під час неповного спалювання органічних сполук. Вдихання окису вуглецю блокує надходження кисню в кров, що призводить до кисневого голодування, викликаючи головний біль, шум у вухах, непритомність.
Двоокис сірки – безколірний з гострим запахом газ, який подразнює дихальні шляхи. Двоокис сірки пошкоджує овочеві культури та дерева, шкодить водоймищам, а також мінералам, будівельним матеріалам, паперу, шкірі тощо. Окиси азоту можуть подразнювати органи дихання, діяти на мозок, подразнювати і навіть роз’їдають слизові оболонки, особливо очей та легень.
Особливо небезпечне для людини забруднення повітря свинцем. Свинець із повітря потрапляє в організм людини з питною водою та завдяки рослинним і тваринним продуктам харчування. На основі численних експериментів, що проводилися з пацюками, багато дослідників вважають, що майже незначна, яка вважається безпечною, концентрація свинцю (35 мкг. на 100 мл. крові), вже може спричинити функціональні зміни у центральній нервовій системі. Але однозначних висновків ще не зроблено. Необхідні подальші дослідження.
Людство вже уявило небезпеку забруднення повітря і почало довгий шлях до відновлення чистоти повітря.
Клімат. Змінюючи властивості земної поверхні, вміст атмосфери, виділяючи в атмосферу і гідросферу тепло, людина ще більше впливає на клімат. Вплив людини на природні процеси досяг такого розмаху, що, наприклад, швидке знищення лісів, особливо тропічних, є надзвичайно небезпечним не лише для цих районів, а й для клімату всієї Землі. Помітний вплив на клімат має також спалювання деревини, пального, інтенсифікація сільського господарства і викид в атмосферу забруднюючих речовин. Особливо важливе значення має збільшення вмісту в атмосфері вуглекислого газу (СО,). Цей газ довго залишається в атмосфері, що може сильно впливати на клімат. Можливі наслідки цього – зміна температури нижніх шарів повітря та пов’язана з цим зміна циркуляції атмосфери і кількості опадів. Найбільше це впливає на сільське та лісове господарство, рибальство та енергетику. На основі кліматичних даних, отриманих за декілька останніх десятиріч, ще не можна чітко відокремити антропогенні зміни клімату від природних.
Існує кілька протилежних точок зору вчених на хід зміни клімату. Та все-таки більшість кліматологів сходяться у наступному:
– клімат завжди підлягає змінам, їх можна чекати і в майбутньому;
– історія людства пам’ятає достатньо багато випадків, коли коливання клімату, які викликали посухи, голод, зледеніння, ставили під загрозу існування цілі народи;
– з 1950 р. відбувається стале зниження температури у північній півкулі, хоча діяльність людини, здавалося б, повинна зумовлювати потепління;
– якщо якийсь антропогенний вплив веде до потепління, то на практиці він виявиться не раніше 2000 р.;
– у приполярних районах потепління буде у 2- 3 рази сильнішим, ніж у середньому по планеті;
– очікуване в найближчі 100 років потепління буде, можливо, пов’язане у першу чергу з великим викидом в атмосферу вуглекислого газу при спалюванні горючих копалин, при знищенні лісів і з розпадом органічних речовин у грунті;
– оскільки не існує надійного прогнозу можливих змін у кліматі, нема сенсу наполягати зараз на обмеженні використання горючих копалин.
