Особиста вигода – користь, прибуток (зиск),що одержує людина від певного виду діяльності в умовах ринкових відносин. Товаровиробник намагається максималізувати свою особисту матеріальну вигоду шляхом одержання додаткової кількості грошей порівняно з витраченими ним у процесі виробництва чи в іншій діяльності. Але в ринковій системі вигоду шукає кожний виробник, прагнучи виробити товари, які найбільше цінуються на ринку. Оскільки цього бажають і його суперники, не знаючи про плани одне одного, таких товарів буде вироблено багато, і ціна
наних впаде. Прагнучи до своєї вигоди, виробники вступають один з одним в конкуренцію, виготовляють продукт, що ціниться в суспільстві, і знижують його ціну. Одержання найбільшої О. в. служить рушійною силою ринкової економічної системи А. Сміт писав, що “кожний індивідуал не прагне сприяти суспільним інтересам, він переслідує тільки свою вигоду, але, як в усіх багатьох випадках, невидима рука веде до результату, який не був частиною його намірів”. Отже, тільки через використання прагнення людини до О. в. можна здійснити координацію діяльності мільйонів виробників і спонукати робити те, що необхідно, і так, як необхідно
суспільству в цілому. Ринок через конкуренцію між товаровиробниками ставить особисту вигоду кожного як засіб задоволення інтересів всіх. Однак, якою б значною не була О. в. як генератор ринкових відносин, ринок не всесильний і не може розв’язати абсолютно всі проблеми суспільства: управління народним господарством, соціальний захист населення, оборона, екологія тощо. На допомогу ринковому приходить державне регулювання, і ринкова економіка стає змішаною економікою або соціально орієнтованою. Однією з її основ є конкуренція продавців і покупців, що керуються у своїй поведінці О. в.
