ПАТОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ПАТОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА – специфічна форма відхилення від інституціально-обумовлених вимог до соціальної поведінки, яка виявляється: 1) в індивідуальних та групових діях, що пов’язані з нехтуванням соціальними нормами, 2) у масовому порушенні процесів соціальної адаптації при дезорганізації сусп. системи.
Перша грунтовна спроба розгляду проблеми П. с. у межах соціол. теорії, до якої вдався Е. Дюркгейм, привела його до парадоксального висновку про “нормальну” природу вияву сусп. патології
У сучасній соціол. теорії девіантної поведінки злочинність та інші форми антисоціальних виявів розглядаються в цілому як сфера соціальної патології, що потребує постійного соціального контролю, профілактики і спеціальних санкцій. Такий підхід цілком придатний для аналізу соціальної патології в стабільному суспільстві з усталеною ціннісно-нормативною системою, коли існують досить чіткі правові і моральні критерії
У цьому сенсі аномію можна наз. заг. соціопатією. Під соціопатіями ми розуміємо таку форму П. с., яка за умов відсутності норм сама задає “патологічну” (з огляду на стабільне суспільство) норму поведінки. Якщо психопатологія – болюче порушення механізмів адаптації індивіда до соціальних норм і вимог, яке спричинено психічним розладом, то соціопатії виникають за тих соціальних умов, коли руйнується сам об’єкт адаптації – соціальні норми і вимоги, і люди втрачають звичні орієнтири свідомості і поведінки. При цьому психічні механізми адаптації, зазвичай, зберігаються, але масова поведінка стає схожою на поведінку божевільних, бо вчинки, які спостерігаються, сприймаються аналогічно до дій психічно хворої людини. Це картина того, як психічно здорові люди роблять спроби пристосуватися до неіснуючих або недостатньо сформованих соціальних норм.
Потрібно розрізняти заг. (що не залежать від специфіки соціальної системи) і специфічні (що існують тільки в межах конкретних суспільств) соціопатії. Соціопатія як соціальна патологія і предмет соціол. аналізу сама по собі не перетинається зі сферою психопатології в суспільстві, хоча у певних випадках можна визначити симптоматику деяких психічних хвороб (зміст марення, нав’язливі страхи у хворих на фобію тощо).
За приклад заг. соціопатії, що характерна для всіх соціальних систем, які переживають кризовий період розвитку, можна узяти нетерпимість соціально-класову, нац., расову, побутову, ідеол. І хоча жодне людське суспільство не може уникнути нетерпимості у певних сферах життя, за стабільної соціальної системи нетерпимість ніколи не стає всеохоплюючою.
Заг. схему патологічних виявів у суспільстві показано на схемі 1. У ній принципово розмежовано сфери П. с. і психопатології. Відповідно розрізняють і соціальне безумство як патологію “суспільного організму”, що виявляється в масовій реакції людей на руйнацію (стихійну чи цілеспрямовану) ціннісно-нормативних засад сусп. життя, і безумство в психіатричному сенсі як заг. назва різних форм дезорганізації свідомості і поведінки внаслідок розладу психол. механізмів адаптації до певної ціннісно-нормативної системи. При цьому масові психопатії, що пов’язані з хворобливим станом людських суспільств і виявляються у паніці, епідеміях, істерії та безглуздій агресії натовпу, як правило, залишаються локальним явищем, яке не молена зіставити за масштабами впливу на сусп. життя з соціопатіями, що охоплюють ледь не все населення країни, котре переживає періоди кризи і соціальної нестабільності.
СФЕРА ПАТОЛОГІЇ В СУСПІЛЬСТВІ
ПСИХОПАТОЛОГІЯ (розлад психічних механізмів адаптації до соціальних норм) | СОЦІАЛЬНА ПАТОЛОГІЯ | |||||
Індивідуальна | Масова | Соціопатії | ||||
Психопа тична | Невропатична | Паніка | Істерія | Агресія | Девіантна поведінка (свідоме вибіркове порушення соціальних норм) | Соціальне безумство (дезорієнтація за умов ціннісно-нормативного хаосу) |
Загальні | Специфічні |
Соціальне безумство серед різноманітних патологій посідає проміжну позицію між психопатологією і соціальними девіаціями. У природі соціального безумства на відміну від психопатологи психоорганічна складова відіграє вторинну роль, проте на відміну від різноманітних форм девіантної поведінки це все ж безумство, оскільки воно охоплює свідомість і поведінку, спонукаючи людей діяти ірраціонально, а часто і проти власних думок і почуттів, які не знаходять соціальних орієнтирів. Іншими словами, людина і хотіла б залишатися “нормальною” за умов соціопатичної дійсності, тобто поводитися відповідно до якихось заг. прийнятих норм, але через ціннісно-нормативну плутанину вона стає дезорієнтованою, кидається з одних крайнощів у інші разом з усім “суспільством, яке збожеволіло”.
Потрібно розрізняти такі локальні форми девіантної поведінки в суспільстві, як злочинність, екстремізм, наркоманія, пияцтво, суїциди тощо, які традиційно вивчаються соціологами, і соціопатії, коли практично кожен член суспільства як частина цілого, що переживає патологічний процес, стає носієм і жертвою соціальної патології.
Відмінність тут полягає, по-перше, у тому, що девіантна поведінка безпосередньо пов’язана з актом свідомого вибору (порушувати чи не порушувати соціальну норму, яка обмежує індивідуальну сваволю), тоді як у патосоціальний процес індивід втягується невимушено; по-друге, на відміну від “споконвічних проблем”, які пов’язані з клас, девіаціями, специфічні соціопатії минають, і суспільство позбувається таких патологій разом з формуванням нових адаптивних механізмів соціальної поведінки і взаємодії.
Специфічні соціопатії посткомуніст. суспільства по-своєму унікальні, вони пов’язані з “примхливою” історією, у якій залишкові явища перезрілого феодалізму і недозрілого капіталізму тісно переплетені з досвідом довготривалого будівництва і швидкого розвалу соціалізму. Аналіз феноменів масової свідомості і поведінки людей посттоталітарного суспільства дає змогу виділити низку специфічних соціопатій, які визначають актуальні вияви і потенціал “соціального безумства”: конфронтаційна стратегія сусп. згоди; завчена соціальна безпорадність; соціопатична культура спілкування; посттоталітарна амбівалентність політ, свідомості з конформно-нігілістичною спрямованістю; розмивання статусно-престижних критеріїв взаємодії людей; деактуалізація цінностей,
Специфічні посттоталітарні соціопатії можуть руйнувати суспільство або стримувати його цивілізований розвиток. Формування стабільного демокр. суспільства пов’язане з їх поступовим подоланням
