Пауперизм (лат. pauper – бідний, незаможний) – злиденність частини найманих працівників, відсутність у них найнеобхідніших засобів до існування в різних суспільствах. П. виник у рабовласницькому суспільстві: дрібні селяни-власники, не витримуючи конкуренції дешевої робочої сили рабів, покидали землю, йшли в міста, перетворюючись значною мірою на пауперів. У період розпаду феодалізму із посиленням майнової диференціації господарств велика частина селян розорювалася або була малоземельною, в пошуках роботи вирушала в міста. Істотну роль
у пролетаризації широких мас населення відігравали насильницькі дії держави, панівного класу (див. Первісне нагромадження капіталу). П. значно посилився за капіталізму через зростання армії безробітних, недосконалість системи соціального захисту населення, наплив дешевої робочої сили зі слаборозвинених країн. Найбільших масштабів досяг у країнах, що розвиваються (бл. 800 млн безробітних). В Азії, Африці та Латинській Америці приблизно 1 млрд людей живе в абсолютних злиднях, до 250 млн дітей хронічно недоїдають, від голоду й постійного недоїдання щорічно вмирає бл. 17 млн осіб, у 60-70-ті XX ст. – понад 40 млн осіб. Після розпаду
СРСР, різкої поляризації суспільства на бідних і багатих П. характерний і для країн СНД, зокрема для України. Побудова капіталізму зразка XIX ст. в інтересах кланово-номенклатурної еліти відкинули за межу бідності переважну більшість населення, лібералізація цін, глибока економічна криза, відсутність надійного соціального захисту трудящих та інші чинники спричинили катастрофічне за масштабами безробіття, злиденність основної маси працездатного населення, різке скорочення середньої тривалості життя (див. Деградація людини). У 2005 з приходом до влади уряду народної довіри розпочалась справжня боротьба з бідністю (раніше велась здебільшого боротьба з бідними), внаслідок чого масштаби П. почали зменшуватись.
