Пізньосередньовічна містика
Вступ до філософії – підручник
РОЗДІЛ ІІІ
ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ
Пізньосередньовічна містика
Подібно до античної філософії, яка започаткувалась у міфології і за кінчилась міфологією неоплатонізму, філософія середньовіччя, розпочавшись з антираціонально-містичних інтуїцій неоплатонізму, також завершилась ними. Історики філософської думки пізнього середньовіччя доходять згоди у тому, що думка ця так чи інакше відображає відчуття втоми після невдалих спроб багатьох філософів і теологів досягнути загальновизнаної
Іоганн Екхарт, або Майстер (вчитель) Екхарт (бл. 1260 – 1327 чи поч. 1328), був найбільш яскравим уособлювачем кризового стану пізньосередньовічної схоластики й водночас виразником нових, ренесансних тенденцій розвитку думки. Виходець з рицарського роду, Іоганн вчився у Кьольні і Парижі,
Що ж протиставив Мейстер Екхарт тому нудотному розбратові схоластичних мудрувань, які не могли не вести до зневіри, до тривожно-дискомфортного світовідчуття? Іоганн повертається до “апофатичного” богослов’я Ареопагітик, до неоплатонівського пантеїзму, за яким Бог присутній у всьому, але жодне творіння, жодна істота, крім людини, не помічає Його присутності. Лише людина завдяки своїй душі (“внутрішній людині”) здатна відчути Бога, зв’язатися з ним. Саме відчути, а не зрозу міти, оскільки, і в цьому виразився містицизм – антираціоналізм Екхарта, Бог недоступний раціоналістичним мудруванням, на які не варто звертати увагу. Розум не сприймає Бога. Зате, стверджує пізньосєредньовічний містик, “у моїй душі є сила, яка сприймає Його. Ніщо не близьке мені так, як Бог… Бог мені ближче, ніж я сам собі”. Визначаючи душу як божу “іскорку”, німецький містик підкреслює її єдиносутність божеству, несотворенність її. У зв’язку з цим фундаментальна ідея про тотожність мікро – і макросвіту обертається ідеєю тотожності глибин людського духу та божественності, оскільки “Божа глибина – моя глибина. І моя глибина – Божа глибина”. Ця прірва божественної і людської глибини і непізнавана, і невимовна. Основа душі – “одне глибоке мовчання”. Як зазначає В. В. Соколов, негативна теологія доповнюється у Екхарта негативною психологією.
Однак між Богом та людською душею існує найглибший зв’язок. Саме він і уможливлює поєднання будь – якої людини з Богом. Для цього зовсім не потрібні пізнавальні зусилля, що здійснюються в образах чи раціональних поняттях. З їхньою допомогою можна уявити Бога як особу, проте зовсім неможливо осягнути безособовий божественний абсолют, не локалізований у просторі, безмежний у часі, такий, що вислизає з усіх чуттєвих і абстрактних визначень.
Осягнення Бога в процесі єднання з ним стає можливим через знищення у людській душі особистісного бога зі всіма його людиноподібними рисами, знищення, коли людський дух отримує у своїх глибинах безособову божественність. Його осягнення здійснюється внаслідок містичної інтуїції, яка принципово протистоїть і думці, й уяві. Божественність і проявляється у діяльності такої містичної інтуїції.
Містичні ідеї Мейстера Екхарта були засуджені ортодоксальною церквою. Проте вони мали неабиякий вплив на філософсько-теологічну думку епохи Відродження та Реформації.
