Планування соціальне – науково обгрунтоване визначення цілей і забезпечення відповідності й структури соціальних відносин потребам розвитку технологічного способу виробництва, передусім системі продуктивних сил (а в її межах – основній продуктивній силі). Основні об’єкти П. с. – суспільство загалом, кожна із підсистем суспільних відносин (економічної власності, соціальних – у вузькому значенні поняття, правових, політичних, національних, культурних, духовних та ін.) в територіальному (республіка, область, район та ін.) і функціональному
аспектах (розвиток сфери матеріального виробництва, освіти, науки, охорони здоров’я, охорони довкілля та ін.). П. с. здійснюється насамперед на основі методів соціально-економічного прогнозування, всебічного наукового обгрунтування стратегії соціального розвитку, визначення мети-домінанти такого розвитку, кількісно-якісних параметрів її реалізації. На сучасному етапі НТР такою метою є побудова соціально справедливого та економічно ефективного суспільства, одним з варіантів якого є народна економіка. Основними економічними засобами побудови такого суспільства є поєднання власності і праці, участі
працівників в управлінні власністю, прогресуючий перехід до технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, його гуманізація та екологізація, запровадження національного і наднаціонального економічного планування (яке в генетичному аспекті є соціалістичною ідеєю), всебічний розвиток сутнісних сил людини, передусім новітніх рис людини-працівника і людини-власника.
