Плата за забруднення навколишнього середовища

Плата за забруднення навколишнього середовища – законодавчо встановлена фінансова компенсація організаціями за шкоду, заподіяну забрудненням довкілля. Така шкода має не лише економічний, а й соціальний, культурний, національний, психологічний зміст. Для зменшення такої шкоди у розвинених країнах використовують екологічні податки, метою яких є: 1) врахування цінності природних ресурсів і заподіяної навколишньому середовищу шкоди у вартості продукції; 2) забезпечення компенсації екологічних збитків самим забруднювачем. Так, у загальній

сумі щорічних податкових надходжень частка екологічних податків у 90-х XX ст. з юридичних і фізичних осіб становила – від 3,2% у США до 5% в Данії, Австрії, Канаді, Швейцарії і Німеччині; від 5,4% у Франції – до 10% в Фінляндії, Нідерландах, Японії, Швеції, Іспанії, Великобританії і 10-12 – в Норвегії, Португалії і щороку зростає. Такі податки є ефективним інструментом екологічної політики за умови, що плата за екологічне забруднення перевищує кошти, необхідні для запобігання екологічній шкоді. Поряд з цим держава надає субсидії підприємствам для реалізації програм боротьби із забрудненням довкілля. Поєднання цих засобів
формує комплекс важелів реалізації екологічної політики, що використовуються передусім у найрозвиненіших країнах світу і базуються на принципах економічної політики. До таких принципів належать: пріоритетність екологічної безпеки країни, екологічна відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності (як спільної, так і диференційованої), екологічне прогнозування, комплексна оцінка впливу антропогенного навантаження на довкілля, необхідність забезпечення якісного екологічного середовища для проживання населення. Для України найважливішими методами реалізації цих принципів є: 1) диференціація ставок податків на прибуток суб’єктів господарської діяльності з урахуванням рівня екологічного забруднення; 2) надання пільг таким суб’єктам у разі проведення ними природоохоронної діяльності; 3) збільшення обсягів пільгового фінансування, спрямованих на захист довкілля; 4) збільшення державних витрат на фінансування природоохоронних заходів та ефективніше використання наявних фондів, удосконалення системи цін на природні ресурси; 5) удосконалення екологічної сертифікації продукції, що виробляється та ін. В Україні в 90-х прийнято “Закон про охорону навколишнього середовища” (1991), низку постанов, наказів, інструкцій щодо його реалізації, але вони здебільшого не виконуються. Основні ставки платежів базуються на оцінках збитків, пов’язаних з кожним забруднювачем, проте такі ставки є низькими. Якщо підприємства переходять на маловідходні та енергоощадні технології, вони мають право на пільгове оподаткування. Можуть встановлюватися підвищені ставки амортизації для основних природоохоронних активів чи вживатися інші заходи, але жодну з цих можливостей не втілено в життя.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Плата за забруднення навколишнього середовища - Економічний словник