Податок на додану вартість (ПДВ) – податок, яким оподатковуються товари на суму вартості, доданої на кожному з етапів їх виробництва, обміну або перепродажу, а також виконання робіт і надання послуг. Платниками ПДВ є суб’єкти підприємницької діяльності. У торговельних, заготівельних, постачальницько-збутових та інших підприємствах, які надають посередницькі послуги, об’єктом оподаткування є різниця між цінами реалізації і закупівлі. Оподатковуваний оборот із реалізації товарів обчислюється з їхньої вартості за вільними цінами і
тарифами, державними фіксованими та регульованими цінами і тарифами. Ставки ПДВ підвищують або занижують відповідно до потреб бюджету. Вперше ПДВ запроваджено у Франції 1954, Данії – 1967, Австрії та Італії – 1973, Фінляндії – 1994. У 1967 в країнах ЄС розроблено директиву щодо його уніфікації, а 1968 почалося реформування ПДВ. З цією метою 1993 запроваджено мінімальну ставку ПДВ у 15%. На початку XXI ст. найнижчою ставка цього податку була в Японії – 3%, найвищою у Швеції – 25%, в Німеччині – 16%, Франції – 19,6%, а в середньому в країнах ЄС – 18,7%. В окремих країнах застосовують кілька ставок ПДВ: в Австрії – стандартні 20, 10
та 22% – для продажу транспортних засобів. ПДВ в Україні запроваджено 1992 в розмірі 28%, 1995 знижено до 20%. Водночас в ньому, крім новоствореної вартості, міститься і вартість спожитих засобів виробництва, а у торговельних, заготівельних та інших організаціях – вартість спожитих засобів обігу, транспортування, зберігання та ін. Внаслідок цього відбувається подвійне оподаткування спожитих засобів виробництва (частка яких у вартості становить від 30 до 90%), тому запровадження однакової ставки податку на всі види товарів ставить підприємства, фірми, компанії з великою питомою вагою засобів виробництва у собівартості продукції у невигідне становище. Включення ПДВ у ціну здійснюється за аналогією з податком з обороту. Таке включення штучно підвищує ціну на величину ПДВ, наявність великої кількості посередників між виробником і споживачем дає змогу багаторазово повторювати цю операцію, внаслідок чого ПДВ може у декілька разів перевищувати початкову ціну. Це стало однією з вагомих причин розкручування механізму інфляції в Україні. ПДВ, як правило, удвічі перевищує податок з обороту. Механізм стягнення ПДВ передбачає використання підвищеної, стандартної, зниженої та нульової ставок. Знижена застосовується для товарів першої необхідності й становить 3 – 7% (в окремих країнах, наприклад у Бельгії, – 17%); підвищена – для товарів тривалого використання (наприклад, автомобілі) та предметів розкоші й коливається від 23 до 38%; стандартна – для оподаткування решти товарів і становить 12 – 22%. Нульову ставку використовують щодо експортованих товарів, виконаних робіт і наданих послуг, що відповідає вимогам СОТ. Згідно з ними, держава зобов’язується компенсувати безпосередньому експортеру і перевізнику його вантажів ту величину внутрішнього ПДВ, яку вони вже сплатили своїм постачальникам товарів всередині країни. За 1995 – 2003 в бюджет України надійшло 68 млрд грн, а відшкодовано 64 млрд грн. ПДВ в Україні найбільш криміналізований; крім того, відсутня диференціація ставок. Перевага цього механізму в більшості країн – звільнення від ПДВ галузей освіти та охорони здоров’я. Перевагою ПДВ є також його роль у регулюванні цін і заробітної плати, стримуванні криз надвиробництва, як фактора, що усуває надмірну кількість ланок в управлінні національним господарством, у т. ч. підприємствами, прискорює банкрутство низькорентабельних і нерентабельних підприємств, не потребує додаткового апарату для нарахування (є простим). Недоліки – стимулювання інфляції, гальмування розвитку виробництва, особливо наукомістких і високотехнологічних виробництв, є фактором ухиляння від сплати податків, потребує залучення додаткових висококваліфікованих спеціалістів для його впровадження.
