Політика доходів – практика державного адміністративного регулювання цін, грошових доходів населення і організацій. Здійснюється добровільно (якщо профспілки не добиваються підвищення заробітної плати) і примусово (коли уряд контролює ціни і зарплату без узгодження з профспілками). Головна ланка такої політики – вплив на динаміку заробітної плати. П. д. розроблена кейнсіанцями в таких основних формах: 1) встановлення рекомендаційних обмежень темпів зростання номінальної заробітної плати; 2) “заморожування” заробітної плати (використовується
за галопуючої інфляції); 3) встановлення державою лімітів на підвищення номінальної заробітної плати. Компанії можуть порушувати ці ліміти лише з дозволу спеціальних арбітражних органів за досягнення високих темпів зростання продуктивності праці; 4) індексація – підвищення номінальної заробітної плати відповідно до зростання цін; 5) встановлення лімітів приросту заробітної плати, за перевищення яких компанія сплачує вищі податки, і навпаки; 6) стримування темпів підвищення заробітної плати у поєднанні зі встановленням обмежень на зростання цін, прибутків компаній. Основні суб’єкти П. д. –
держава, підприємці, профспілки. П. д. активно використовувалась у розвинених країнах у 50 – 70-х XX ст. і характеризувалася “заморожуванням” заробітної плати, темпів її зростання за відсутності належного контролю за підвищенням цін і прибутків корпорацій, що призводило до відставання реальної заробітної плати від темпів зростання продуктивності праці. Раціональні форми П. д. доцільно запроваджувати в Україні.
