Політика (гр. politike – державна діяльність) – 1. Діяльність класів, соціальних верств, груп та індивідів, пов’язана з визначенням і впливом на устрій державної влади, сутність (у т. ч. функції) та форми держави, виконувані нею завдання, а також на відносини з іншими класами, націями, країнами з метою реалізації власних потреб та інтересів. У західній науковій літературі даються різні визначення сутності П. Так, одні автори стверджують, що П. – “це низка більш-менш послідовних дій та їх наслідків”; другі – характеризують її як “ухвалення
взаємопов’язаних рішень, що стосуються вибору цілей і засобів їх досягнення”; треті – як “авторитарний розподіл цінностей для всього суспільства”. Ядро такої діяльності – прихід до влади та її використання для досягнення економічних, соціальних, політичних, правових та інших цілей і завдань, що стоять передусім перед класами, соціальними верствами і групами. З появою і розвитком партій, організацій і установ (відносини між якими формують політичну систему) політична діяльність (як спеціальна форма суспільної діяльності) відбувалась у межах цих політичних інститутів. В основі П. – передусім
економіка, економічні явища і процеси, економічні потреби, інтереси та цілі. Водночас П. розвивається за властивими їй законами і закономірностями й активно впливає на економіку. Розрізняють П. внутрішню (зорієнтовану на розв’язання проблем усередині країни) і зовнішню (зорієнтовану на відносини з іншими країнами і міжнародними організаціями). Внутрішня П. – визначальна щодо зовнішньої, водночас зовнішня П. може істотно впливати на внутрішню, деформувати її. Здійснення П. передбачає, по-перше, наукове обгрунтування концепції, розробку програми та формулювання стратегічної мети, визначення перспективних цілей і завдань з урахуванням потреб та інтересів основної продуктивної сили – людини. Така мета в Україні була визначена лише 2005. По-друге, здійснення П. передбачає обгрунтування засобів і методів досягнення мети (а отже, співвідношення мети і засобів її досягнення), а також розробку оптимальних форм суспільної діяльності та організації, за допомогою яких стратегічна мета може бути досягнута. По-третє, відповідно до стратегічної мети і засобів її досягнення необхідним є ретельний добір, підготовка і розстановка кадрів, спроможних реалізувати таку мету. Успішність П. також передбачає озброєння кадрів глибокими знаннями про сутність, закони і закономірності П. та форми її вияву і вміння використовувати ці знання на практиці. Розрізняють різні види П. (економічну, соціальну, правову та ін.), а в межах кожної з них – різні форми. П. провадиться на макро – і мікрорівнях. 2. Вид суспільної діяльності, спрямований на здобуття влади, її наступне утримання, зміцнення та реалізацію владних функцій в інтересах окремої соціальної групи або більшості населення шляхом перетворення влади у власність цих суб’єктів.
