Політико – економічна природа людини – сукупність відносин економічної власності між різними суб’єктами з приводу формування і розвитку всіх сутнісних сил людини і передусім робочої сили та її раціонального використання у всіх сферах суспільного відтворення. Такими суб’єктами є сім’я, школа, підприємства, фірми, компанії, держава, наддержавні органи, а сукупність відносин економічної власності, що утворюється при цьому, значною мірою збігається зі змістом категорії “особиста власність” (див. Власність особиста). Зміст
категорії “П.-е. п. л.” значно збагачується при дослідженні людини не економічної (див. Людина економічна), а соціальної людини (див. Людина соціальна). Кількісним виміром відносин економічної власності з приводу формування людини є витрати сім’ї на виховання дитини до 18-річного (працездатного) віку, отримання нею середньої освіти та ін. (див. Оцінка вартості робочої сили). При цьому відбувається становлення простої робочої сили, здатної до виконання здебільшого простої праці (див. Проста праця), а отже, формування простої економічної людини. Хоча формування людини є елементом її розвитку, проте етап найінтенсивнішого
розвитку як людини – економічної, так і людини – соціальної відбувається у процесі творчої праці на основі вищої освіти та наступного самовдосконалення особистості. Саме в цей період найповніше розвиваються всі сутнісні сили людини. Водночас процес розвитку, в т. ч. формування людини, залежить передусім від типу економічної системи, зокрема поділу суспільства на соціальні верстви і класи. Так, найманий працівник (і дитина, яка народилась в його сім’ї) має значно менше шансів здобути вищу освіту, а тим більше у престижному навчальному закладі, набути найдосконаліших рис людини – працівника і збільшити на цій основі свою власність, розвинути свою особистість. Від цього, своєю чергою, залежить формування її потреб, особливості дії законів зростання потреб, єдності праці і власності, зміни праці на рівні окремої людини, можливість переростання власності такої людини у владу і навпаки, рівень економічної свободи (див. Економічна свобода), духовний світ людини та ін. Формування і розвиток складної економічної людини, насамперед соціальної, є нині найбільшою цінністю країни. Така людина набуває ознак гармонійно розвиненої особистості у процесі творчої праці у сфері не лише матеріального, а й духовного виробництва, а також у сфері споживання матеріальних, нематеріальних (під час активного відпочинку і розваг) і духовних благ. Крім того, економічний і соціальний типи людини за умов інтернаціоналізації та глобалізації економіки повинні бути водночас і національними, втілювати в собі історичні традиції і менталітет народу, завдяки чому створюється додатковий чинник соціально-економічного прогресу.
