Посилення Московської держави в XV ст
СЛОВ’ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ
§ 18. Північно-Східна Русь. Утворення Московської держави
7. Посилення Московської держави в XV ст.
Політичні успіхи Московського князівства, досягнуті за правління Дмитрія Донського, закріпили й розвинули його наступники. Син Дмитрія Донського князь Василій І (1389-1425) невдовзі після сходження на трон приєднав до Москви князівство Нижньогородське, а також землі в басейні річки Вичегди, населені народністю комі.
Піднесення Московського князівства гальмувалось ігом Золотої Орди, загарбницькими походами
У 1439 р. відбувся Флорентійський собор, який проголосив унію (об’єднання) католицької та православної церкви. Однак московський князь Василій II Темний не визнав унію. Більше того, він вирішив відокремитися і від Константинопольського патріархату та надалі обирати митрополита на соборі руської церкви. Так було здобуто релігійну незалежність.
Об’єднання удільних володінь значно прискорилося за князювання Івана III (1462-1505). У 1463 р. своїми землями поступилися ярославські
Іван III брав шлюб, керуючись політичними інтересами. Його дружиною в 1472 р. стала племінниця останнього візантійського імператора Зоя (Софія) Палеолог. Престижне одруження дозволило Іванові III проголосити себе наступником візантійських імператорів, а Москву – столицею всього православного світу.
Тоді як Москва мужніла й міцніла, Золота Орда слабшала й розділялася, тому Іван III припинив виплачувати данину її правителям. У 1480 р. хан Ахмат вирішив відновити свою владу над Руссю. Він уклав союз із польським королем Казимиром IV і напав на Івана III. Проте великий князь домовився з кримським ханом Менглі-Гіреєм. І коли ординці вирушили на Москву, кримські татари напали на землі Великого князівства Литовського й позбавили Ахмета підтримки. Ординці все-таки прийшли на берег Угри, де їх зустріли сильні полки Івана III. Вступити з ними в бій хан так і не наважився. Простоявши тут деякий час, він подався назад у степ. Хоча жодної військової перемоги над ординцями не було отримано, і сучасники, й нащадки сприйняли “стояння на Угрі” як падіння ординського ярма.
Після цього Іван III продовжив справу об’єднання руських земель: підкорив Твер, В’ятку. Свою самостійність зберігали тільки частина Рязанського князівства та Псков. Проте вони не становили серйозної загрози для Москви.
Одночасно тривав процес завоювання південних і західних земель на кордоні з Литвою. Під владу Москви то тут, то там переходили дрібні православні князі зі своїми маєтками. Це неабияк дратувало литовських правителів. У 1492 р. між Литвою і Московською державою розпочалися воєнні дії. Успіх був на боці Москви. Воєводи Івана III відвоювали ряд руських міст – Вязьму, Брянськ, Мещовськ, Путивль.
А. Васнєцов. Москва Білокам’яна. Кремль за Дмитрія Донського. 1922 р.
За правління Івана III було розв’язано два найголовніші завдання. По-перше, покладено край залежності від Орди; по-друге, завершено процес об’єднання руських земель навколо Москви. Наприкінці XV ст. Іван III прийняв титул “великого князя всієї Русі”. Гербом Московської держави став двоголовий орел, який був династичним знаком візантійських імператорів Палеологів і гербом Твері. Князь Іван III установив постійні дипломатичні стосунки з Папою Римським, із німецьким імператором, угорським королем, турецьким султаном, перським шахом та ін. Отже, молода Московська держава почала утверджуватися на міжнародній арені.
