Правила вживання апострофа у текстах документів
Тема 2. Особливості української орфографії у професійному мовленні та її значення для правильного оформлення ділових паперів
План:
1. Правила вживання апострофа у текстах документів.
2. Правила вживання м’якого знака у текстах документів.
3. Вживання великої літери
4. Спрощення у групах приголосних.
5. Подвоєння літер на позначення подовження і збігу приголосних. Подвоєння приголосних на письмі
6. Правопис прізвищ. Утворення, правопис та відмінювання імен по батькові.
7. Документ як основний вид офіційно-ділового
8. Критерії класифікації документів. Документи, що обслуговують наукову та професійну діяльність особи: документи щодо особового складу, довідково-інформаційні документи, обліково-фінансові документи, документи з господарсько-договірної діяльності, організаційні документи, розпорядчі документи.
1. Правила вживання апострофа у текстах документів
Апостроф – це графічний знак, яким передають на письмі тверду вимову приголосних я, ю, є, ї (що ті позначають два звуки).
Апостроф ставиться перед Я Ю Є Ї
– На початку кореня: в’язати, м’яч, В’ячеслав, вп’ятьох
– Після голосного або р: здоров’я, солов’їний, черв’як.
– В інших випадках у цій позиції апостроф не пишеться: свято, тьмяний, різьбяр, різдвяний, духмяний, мавпячий, морквяний, медвяний, бруквяний, Виспянський, Святослав, Звягіль, цвях, буряк (але черв’як, верб’я, торф’янистий, стерв’ятник).
– Після Р перед Я Ю Є Ї (крім А О У Е І ) апостроф ставиться тоді, коли чується далі й: бур’ян, сузір’я, кар’єра (але загітувати, педінститут, підохотити).
– Апостроф ставиться перед Я Ю Є Ї після префіксів та словотвірних частин, що закінчуються на приголосний (так само й у іншомовних словах): з’ясувати, роз’єднати, пів’яблука, дит’ясла, між’ярусний, ад’ютант, кон’юктивіт, ін’єкція, пан’європейський (пів-Японії).
– В іншомовних словах перед Я Ю Є Ї після Б П В М Ф Р Ж Ч Ш Д Ж Г К Х, якщо далі чується Й: комп’ютер, прем’єра, Руж’є, Монтекс’є.
– Після Р у кінці складу – подвір’я, матір’ю
– Після К в імені Лук’ян та похідних – Лук’янівка, Лук’яненко.
– Після твердих губних Б П В М Ф, якщо перед ними немає приголосного (крім р), який належав би до кореня – б’ється, п’ять, верф’ю, торф’яний, верб’я, але різдвяний, духмяний.
– Для позначення пропущеного в усній мові звука чи складу: мо, все, дно.
– В іншомовних прізвищах після часток д та о: Шон О’Кейсі, О’Генрі, Д’Артаньян, д’Анунціо.
Апострофу немає:
– у словах іншомовного походження після Б П В М Ф Г К Х Ж Ч Ш Р у кінці складу: п’єса, В’єтнам, Х’юстон, Руж’є, бар’єр та у слові миш’як.
– після Б П В М Ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного – Святослав.
– після р, що позначає м’який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, буряк, гарячий, рясний.
– після Б П В М Ф Ж Ч Ш Г К Х Р на початку складу, якщо Я Є Ю позначають м’якість попередніх приголосних: бюджет, пюре, ревю, мюзикл, фюзеляж, рятівник, бюро, кювет, пюпітр, гравюра, кюрі, гяур, гюрза, манікюр, рюкзак, варяг, Мюллер, Гюйгенс, Бядуля.
– перед ЙО Муравйов, курйоз, вйокати.
– після префіксів, що закінчуються на А О У Е І: загітувати.
Подовження приголосних. Подовжуються зубні та шиплячі. Вони вимовляються протяжніше, ніж звичайні, і на письмі позначаються подвоєними буквами: бездоріжжя, старанний. Але подвоєні букви не завжди читаються як подовжені: страйкком, Голландія, меккський.
