Право індивідуальної петиції

Право індивідуальної петиції – право особи, що перебуває під юрисдикцією держави – учасниці певного міжнародного договору у галузі захисту прав людини, на звернення до міжнародного контрольно-імплементаційного органу, визначеного в договорі, із скаргою про порушення цією державою – учасницею гарантованих договором прав людини. Є найефективнішим інструментом міжнародного контролю за виконанням державою її зобов’язань у галузі захисту прав людини. Міжнародні договори можуть передбачати автоматичне П. і. п., коли приєднання держави

до договору про захист прав людини означає визнання П. і. п. (Американська конвенція про права людини 1969 p., Африканська хартія прав людини і народів 1981 p.), або оптаційне П. і. п., за якого договір вимагає від держави – учасниці зробити спеціальну односторонню заяву про визнання нею П. і. п. (Європейська конвенція про права та основні свободи людини 1950 р. у редакції до Одинадцятого Протоколу 1994 p.), або ж визнання П. і. п. засвідчується приєднанням до окремого додаткового міжнародного договору (Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 p.). Договори містять перелік особливих умов, яких мусить дотримуватися скаржник, щоб його петиція була прийнята до розгляду відповідним міжнародним органом. Головною серед таких умов є вимога вичерпання внутрішніх засобів захисту порушеного права.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Право індивідуальної петиції - Довідник з правознавства