Прибутку теорії та концепції – сукупність поглядів, ідей західних економістів на економічний зміст прибутку та його джерело. А. Тюрго стверджував, що прибуток на капітал (надлишок над витратами виробництва розпадається на підприємницький дохід, оплату праці, ризику й уміння капіталіста, земельну ренту). Вперше науковий підхід до з’ясування сутності прибутку застосували класики політичної економії – А. Сміт і Д. Рікардо. Сміт стверджував, що одна частина створеної робітниками вартості спрямовується на оплату їхньої праці, інша –
є прибутком підприємця. Водночас Сміт розглядав прибуток як дохід, винагороду капіталістові за послуги капіталу (засобів виробництва). Він не зміг узгодити цих суперечливих поглядів, об’єднати їх у цілісну концепцію прибутку. Такий синтез полягає в тому, що джерелом прибутку є передусім праця найманих працівників, а також праця підприємця (управлінська, організаторська). Засоби праці як такі прибутку не створюють, однак у процесі їх поєднання з найманою працею виникає нова продуктивна сила – синергічний ефект. Д. Рікардо не з’ясовував проблеми джерел прибутку, ототожнював додаткову вартість і середній прибуток,
не помітив суперечності між визначенням її величини залежно від обсягу капіталу (згідно із законом середньої норми прибутку) і рівнем продуктивності праці (згідно із законом вартості). Водночас він дійшов висновку, що зі зростанням продуктивності праці знижується вартість засобів існування, що призводить до зменшення заробітної плати і зростання прибутків. К. Маркс вважав, що джерелом прибутку є лише праця найманих працівників. Французький економіст Ж.-Б. Сей на початку XIX ст. стверджував, що засоби виробництва (ототожнював їх із капіталом) мають самостійну продуктивність, що не залежить від продуктивності праці, яку й привласнюють капіталісти у формі прибутку (див. Продуктивності теорії та концепції). У другій половині XIX ст. американський економіст Дж.-Б. Кларк обгрунтував концепцію граничної продуктивності. На його думку, кожний фактор, у т. ч. капітал (засоби виробництва), має специфічну продуктивність, що вимірюється його граничним продуктом, під яким він розумів приріст останньої, найменш продуктивної продукції цього фактора. Помилковість цієї концепції полягає у твердженні про наявність специфічної продуктивності капіталу, про встановлення розміру заробітної плати залежно від вартості граничного продукту працівника. Позитивний аспект концепції Дж.- Б. Кларка – положення про те, що одним із джерел прибутку є виконання підприємцем своїх функцій з координування праці й капіталу, сприяння вдосконаленню процесу виробництва, розвитку техніки. Цю концепцію підтримують сучасні американські економісти, зокрема Е. Денісон, який кількісно обгрунтовує участь найважливіших факторів (у т. ч. освіти, науки) у створенні національного доходу та привласненні відповідної його частки (див. Виробнича функція Кобба – Дугласа). Значного поширення серед західних учених набула неокласична концепція прибутків. Вирізняючи бухгалтерський (різниця між валовими доходами і бухгалтерськими витратами виробництва) та економічний (різниця між валовими доходами та економічними витратами) прибутки, вони вважають економічний прибуток предметом економічної теорії. Ще один варіант – концепція ризикового прибутку, висунута американським економістом ф. Найтом. Джерелом цього прибутку називається діяльність підприємців за умов ризику і невизначеності, властивих недосконалій конкуренції. Його привласнення розглядається як винагорода кмітливим капіталістам за подолання невизначеності. При цьому розрізняють два види ризику: передбачуваний (збитки від нього визначаються витратами страхування) і не передбачуваний. Концепція ризикового прибутку не є обгрунтованою, оскільки ризик – не самостійний фактор виникнення прибутків, а такий, що виявляється через інші реальні фактори. Зокрема, чистий прибуток може бути платою за здійснення підприємцем нововведень, упровадження в компанії досягнень науково-технічного прогресу, що відповідає концепції функціонального прибутку Й. Шумпетера. Цей вид прибутку справедливо вважають тимчасовим, оскільки він зникає у разі впровадження нововведень конкурентами. Однак його джерело пов’язується з працею підприємця, що відповідає критеріям науковості. В розподілі функціонального прибутку можуть брати участь підприємці, менеджери, інженери, частина висококваліфікованих працівників, які мають певну кількість акцій і стосунок до нововв
едень. Найвидатніші українські економісти єдиним джерелом багатства, а отже, прибутку, називали працю.
