Проблема свідомості – Спекулятивна психологія
Філософія посбіник
Тема 2. МЕТАФІЗИКА
§ 3. Спекулятивна психологія
Проблема свідомості
Особливою сферою духовного життя є свідомість. Проблема свідомості надзвичайно складна. Ідеалісти вважають, що свідомість – автономне від матеріального явище, що вона творить буття. Будучи причиною чогось нового, свідомість має мати власну онтологію. Матеріалісти стверджують, що свідомість тісно пов’язана з матерією. Згідно з матеріалістичною філософію, свідомість є лише відображенням буття, його копією або віддзеркаленням у голові
Свідомість відмінна від зовнішнього світу, адже є самою по собі. Вона самодіяльний, самостворювальний процес. А це стверджує її непредметну, позалогічну сутність. Будучи сумірною собі, свідомість виокремлює людину з-поміж інших речей. Людина як розумна істота – це не просто річ серед речей або один з елементів об’єктивного світу. Свідомість, безумовно,
З онтологічного погляду свідомість – це подолання наявних форм існування і відкриття трансцендентального горизонту, безконечності розвитку себе до рівня особистості. Це акт самотворення, постійний вихід людини за власні предметні межі, який зовнішнє протистояння буття і ніщо перетворює на внутрішнє відношення буття до самого себе. Своєю чергою, такий досвід стверджує можливість людини укріплювати власну грунтовність через реалізацію своїх свідомісних зусиль. Так, свідомість репрезентує максимально можливу для людини повноту дійсності. Це таке ніщо, через яке відкривається все (В. Гусєв).
Якби свідомість віддзеркалювала зовнішнє буття, вона була б зайвою у бутті, не мала б позитивної цінності. Та через подолання наявного свідомість відносить обмежене і часткове поза себе, зосереджуючи людину на досконалому, справжньому. Свідомість власне і є “силою справжнього”.
Свідомість як безпосередність руху людини до належного, духовного, хоч і не має змісту, якостей, все-таки репрезентує себе через “ознаки”. Ними є формальність, унікальність, безвідносність, завершеність, невичерпність, абсолютність, символічність. Усі вони виражають єдине: свідомість є підставою дійсності з особливою структурою.
Структура свідомості згідно з традиційним поглядом охоплює форми і рівні свідомості. До форм свідомості належать пізнавальна (кон’юнктивна), що включає мислення, процес абстрагування, пам’ять і основу якої становлять знання; емоційна (почуття, емоції, афекти, пристрасті, самоконтроль), до якої належать цілі, ідеали, норми, приписи; та мотиваційно-вольова (інтереси, потреби, мотиви); у якій визначальною є воля. Щодо рівнів свідомості, то виділяють підсвідомість (потенціал), те, що виступає у формі інстинктів, усвідомленість (вчинки, висловлені в доказовій формі) і понадсвідоме (синтез підсвідомості і усвідомлення).
Представники метатеоретичного опису свідомості, зокрема М. Мамардашвілі та Б. П’ятигорський виходили з неможливості прямого підходу до свідомості і виділили: сферу свідомості, як світ всередині свідомості – все, що виключено з системи просторово-часових параметрів; стан свідомості, як спроба виразу неможливого, повного вираження в правилах “логічного переживання” (логіка Абсолюту), коли нестійкість свідомості для зовнішнього спостерігача водночас є стійкістю свідомості для самої себе; структуру свідомості, де сама свідомість є просторовою розміщеністю відносно самої себе. Моменти зазначеної структури свідомості – це феномени, що фіксують процес чогось, що відбувається. І це щось, що відбувається, саме народжується в полі цих феноменів.
Головними функціями свідомості є пізнавальна, творчо-конструктивна, регулятивно-керівна, прогностична, аксіологічна, соціально-адаптивна.
