Пролетаріат – найбідніша частина робітничого класу, позбавлена засобів виробництва, майна (будинку чи квартири тощо), з низьким рівнем освіти, яка живе лише з продажу своєї робочої сили. Американський соціолог Дж. Масіоніс називав П. людей, “які продають свою продуктивну працю за заробітну плату”. За цим критерієм П. у розвинених країнах світу є понад 90% працездатного населення. На нижчій стадії розвитку капіталізму (початок XVI – кінець XIX ст.) переважна частина робітничого класу була П. Серед них К. Маркс виокремив промисловий, торговельний,
інженерний П. На вищій стадії капіталізму, зокрема від часу розгортання НТР (з середини 50-х XX ст.), у складі робітничого класу зростала частка високооплачуваних фахівців, які мали змогу придбати власні будинки, певну кількість акцій та облігацій (і отримувати на них дивіденди), вкладати частину коштів у всілякі фінансові інститути. Так, в Англії на початку 90-х бл. 60% населення мешкало у власних будинках, приблизно 14% були власниками акцій. У США 1990 середній прибуток частини найманих працівників на дивіденди становив до 10% його річного заробітку, а дохід 50 тис. дол. мала кожна п’ята сім’я. У розвинених країнах
основна частина працездатного населення стала власниками товарів тривалого користування (автомобілів, телевізорів, відеомагнітофонів, холодильників), що разом із власністю на квартири, будинки тощо свідчить про їхню приналежність до осіб, які володіють певною частиною майна, тобто вони не є П. З урахуванням того, що певна частина з них стає співвласниками компанії (через механізм поширення акцій і привласнення відповідної суми дивідендів), клас П. у розвинених країнах поступово зменшується і частково перетворюється на середній клас. Водночас навіть у США налічується нині бл. 40 млн бідних, 33 млн з них голодують, 20 млн найманих працівників є функціонально неграмотними і тому належать здебільшого до П.
