Пряма і непряма мова як засоби передачі чужої мови – Пряма і непряма мова. Діалог
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
Пряма і непряма мова. Діалог
Пряма і непряма мова як засоби передачі чужої мови
Для передачі чужого мовлення в тексті вживаються речення з прямою або непрямою мовою, а також прості речення з додатком, що називає тему чужого мовлення, або зі вставними словами чи реченнями, що вказують на джерело повідомлення. “Я хочу грати на скрипці”,- несподівано сказав Ясь (О. Іваненко). Ясь несподівано сказав, що він хоче грати на скрипці. Ясь несподівано сказав про своє бажання грати на скрипці. Як несподівано сказав
Прямою мовою називається чуже мовлення, передане без змін, із збереженням лексичних, граматичних та інтонаційних особливостей.
Речення з прямою мовою складається з двох частин: слів автора і прямої мови, які поєднуються без допомоги сполучників. Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, в середині її або після неї, а також включати пряму мову.
Хрін каже: “Я добрий з м’ясом!”, а м’ясо каже: “Я й без хріну добре!” (Народна творчість). “У двір, у двір заїздіть”,- розчиняючи ворота, каже Горпина (Панас Мирний). “Бачиш оцю скелю? – Каже Гриць.- На ній живе Мати
Як слова автора вживаються:
1) дієслова із значенням мовлення, думки: Казати, говорити, питати, відповідати, думати, заперечувати, кричати, звертатися, вигукувати, шепотіти та ін.;
2) дієслова, ускладнені вказівкою на мету висловлювання: Докоряти, підтвердити, погодитися, порадити, піддакнути та ін.;
3) дієслова, що означають дії й емоції, які супроводжують висловлювання: Посміхнутися, засмутитися, здивуватися, зітхнути, образитися, обуритися та ін.
Синонімічне багатство, різноманітність авторських слів є ознакою письменницької майстерності. Наведемо приклади речень із прямою мовою з повісті В. Дрозда “Семирозум”.
“Горить, горить!”- Кричать хлопчаки.
“Летить, хлопці”,- гукає Семирозум…
“Діду,- Кажу – а що ви про сади Семирозума згадували?” “Хіба не чув? – Дивується Кирик.- То ж Матвій Семирозум усе про ті сади ще за моєї молодості байки розповідав”.
“Загорівсь..”- Жадібно видихує Іванко.
“Загорівсь.. Полотно загорілося”,- Понуро згоджуються хлопчаки.
“Треба змотати,- ліниво думає Семирозум,- треба змотати…”
“Дядьку Матвію, треба склеїти ще більшого змія з держалном для мене”,- Захлинається словами Іванко.
“Мамо, їсти…”- долинає З печі.
– Добрий вечір, бабусю… – Шепоче В темряву хати жінка і хреститься.
– Хто ще не забув старої Улити? – Котиться з печі хрипло.
– Я тебе всьогісінького вранці вимию,- Обіцяє Любка.- І витру чистим рушником…
Речення з непрямою мовою за формою становлять собою складнопідрядні речення, головна частина яких містить слова автора, а підрядна – чужу мову.
Оксана підбігла й насамперед розповіла, що бачила заарештованих… (А. Головко). Брянський уважно вислухує рапорт, питає, чи не забули часом лопат на місці роботи (О. Гончар).
Непряма мова відрізняється від прямої тим, що вона передає основний зміст чужого мовлення, не зберігаючи граматичних та інтонаційних особливостей висловлювання.
Непряма мова завжди стоїть після слів автора і приєднується до них сполучниками Що, ніби, щоб, часткою Чи В ролі сполучника, а також сполучними словами Хто, що, який, чий, коли, де та ін.
Хрін каже, що він добрий з м’ясом, а м’ясо каже, ніби воно й без хріну добре. Розчиняючи ворота, Горпина каже, щоб у двір заїздили. Грець питає, чи бачить хлопчик скелю, на якій живе Мати Вітрова. Цар питає, чи згоден Гриць. Гриць одказує, що згоден. Пішла жінка в поле жати та й узяла з собою синочка Івасика, посадила його під копицю, обклала снопами, дала нехитрі іграшки і сказала, щоб він грався, бавився і не плакав, поцілувала і пішла.
Зверніть увагу!
Крім прямої і непрямої мови, існує Невласне пряма мова, яка поєднує властивості обох цих засобів передачі чужої мови. Подібно до прямої мови невласне пряма мова зберігає особливості лексики й синтаксису чужої мови, манеру висловлювання, а іноді й інтонацію мови персонажа. Подібно до непрямої мови невласне пряма мова ведеться нібито від імені автора й не береться в лапки. Невласне пряма мова вводиться в розповідь у вигляді групи речень, окремих речень або навіть словосполучень. У конструкціях з невласне прямою мовою часто трапляються питальні й окличні речення, риторичні питання.
Він тоді був малий, і кривди його були недорослі. Швидко переростав їх? а чи дорослими були його мрії? Десь отут, сховавшись у густих кущах, шукав відповіді на оте одвічне: “Я і життя. Ким буду, що звершу в ньому? Як мушу жити?” Коли б знав тоді, що через тридцять років знову стоятиму на цьому місці, нездатний відповісти на нього. Як жити? У чому ховається зміст життя? У тому, щоб шукати увесь вік? Шукати і не знайти? а може, саме це й має сенс. Коли б знав напочатку відповідь, то чи захотів би йти далі? Навіщо?
Ю. Мушкетик
