Психіка і мозок – Предмет психології
ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
1. Психологія як наука
1.1. Предмет психології
1.1.3 Психіка і мозок
Психіка є властивістю високоорганізованої матерії, що спрямована на відображення об’єктивної дійсності. У людини цю функцію виконує мозок. Психічна діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів, що, об’єднуючись у певні структури, забезпечують сприймання і перероблення інформації, прийняття рішень і їх виконання, активізують поведінку. Ці механізми сформувалися в процесі еволюції живої матерії
Будова нервової системи. У всіх хребетних нервова система має однакову будову. Її основними елементами є нейрони – нервові клітини, що проводять збудження.
Частина нейронів проводить збудження від рецепторів до центральної нервової системи, інші – від центральної нервової системи до ефекторів. Однак більшість нейронів забезпечує зв’язки між різними ділянками центральної нервової системи, яка складається з головного мозку і спинного мозку. Верхню частину головного мозку утворюють великі півкулі, основну масу яких становить біла речовина, з якої складаються провідні шляхи. Зверху великі півкулі покриті тонким шаром (2,5-3 мм.) сірої речовини, який називають корою. У корі великих півкуль розрізняють три види нейронів: пірамідальні, зірчасті та веретеноподібні, які розташовані у 7 шарів. Усього в людському мозку налічують 14-15 мільярдів нейронів. Кора – найважливіший орган психічної діяльності.
Під великими півкулями у потиличній частині розміщується мозочок, що відіграє суттєву роль у координації рухів. До великих півкуль підходить мозковий стовбур, у верхній частині якого розташований таламус (найбільший відділ проміжного мозку), у нижній – гіпоталамус (ділянка мозку, що має безпосередній стосунок до контролювання автономної нервової системи і низки функцій, пов’язаних із виживанням). Спинний мозок і мозковий стовбур в основному здійснюють природжені форми рефлекторної поведінки (безумовні рефлекси). А кора великих півкуль є органом набутих протягом життя форм поведінки, які регулює психіка.
Локалізація психічних функцій. Кожна ділянка тіла і кожна психічна функція пов’язані з певною ділянкою кори, тобто мають у корі певну локалізацію. Електрична стимуляція деяких ділянок кори мозку тварин і спостереження за поведінкою людини під час хірургічних операцій на мозку показали, що подразнення одних ділянок викликають м’язові скорочення, інших – зорові, слухові та інші відчуття. Виявилося, що значну ділянку кори великих півкуль займають нервові клітини, пов’язані з діяльністю кистей рук, особливо великого пальця. Є також ділянки, що мають зв’язок із органами мовлення. У корі великих півкуль найкраще представлені ті органи, які відіграють основну роль в діяльності і поведінці людини. Наочне зображення проекції різних органів тіла на кору великих півкуль дає схематичний рисунок канадського нейрохірурга Уайлдера-Грейва Пенфілда (1891- 1976).
Значно складнішою є проблема локалізації у корі головного мозку психічних функцій. Перші спроби її вирішення були зроблені ще в Давній Греції. Там намагалися пов’язати здатності до сприймання, пам’яті і міркування з рідиною, яка заповнює відповідно передній, середній чи задній шлуночок мозку. Пізніше австрійський лікар Франц-Йозеф Галль (1758-1828) прагнув довести, що здібності людинизалежать від розвитку різних ділянок головного мозку, і це можна виявити навіть на поверхні черепа. Твердження Галля започаткували френологію (гр. phren – розум, душа) – вчення про локалізацію у звивинах великих півкуль головного мозку різних психічних функцій.
Зв’язок окремих психічних функцій із певними ділянками кори можна простежити при її локальних ураженнях. Так було виявлено центр артикуляції мовлення Брока і центр розуміння мови Верніке. Проте подальші дослідження показали, що деякі психічні функції не мають чіткої сталої локалізації в корі мозку. Тоді американський психолог Карл Лешлі (1890-1958), німецький психолог Курт Гольдштейн (1878-1965) та ін. запропонували ідею цілісної, неподільної функції мозку, що теж, як виявилося пізніше, не узгоджувалася з експериментальними даними.
Дослідження, проведені з використанням найдосконалішої апаратури і комп’ютерним обробленням одержаної інформації, дають змогу зробити висновок: кожна психічна функція є надзвичайно складним утворенням, що має динамічну локалізацію в різних відділах мозку. Вона забезпечується роботою певних ділянок кори та цілісною функціональною системою, що включає окремі ділянки кори, підкірки і мозкового стовбура.
За сучасними уявленнями, функціонально людський мозок як саморегулювальна система має три основні блоки. Перший – енергетичний блок – створює робочий тонус кори. Він складається із систем верхніх відділів мозкового стовбура, ретикулярної формації, а також утворень давньої кори. Другий блок приймає, переробляє і зберігає інформацію. До нього належать задні відділи обох півкуль, тім’яні й потиличні ділянки кори. Третій блок забезпечує програмування, регуляцію і контроль діяльності. Порушення в роботі хоч одного блоку призводить до різних змін у психічній діяльності.
У функціональній організації мозку людей і тварин є суттєві відмінності. У тварин обидві півкулі є рівнозначними, в людини вони мають функціональну асиметрію: ліва півкуля є домінуючою, а права – підпорядкованою. У лівій півкулі розміщені ділянки, пов’язані з мовною діяльністю людини. їх ураження спричиняє порушення логіко – граматичних операцій і творчих форм мислення. Ураження ділянок правої півкулі спотворює образні компоненти сприймання і емоційні переживання. Друга сигнальна система, що грунтується на роботі лівої півкулі, забезпечує якісно вищий рівень відображення дійсності завдяки мові.
