Політологічний словник
Робітничий клас – один з основних класів сучасного суспільства, який зайнятий безпосередньою виробничою працею, працює за наймом на підприємствах з різною формою власності. Виник у період феодального суспільства одночасно з зародженням капіталізму. Становлення як самостійного класу пов’язане з промисловою революцією. На середину XIX ст. Р. к. перетворився на самостійну політичну силу. На відміну від представників інших незаможних класів, що існували раніше (рабів і кріпаків), робітники особисто не залежать
від власників засобів виробництва, проте за відсутності в них власності на засоби виробництва єдиним джерелом існування є продаж власної робочої сили. Сучасний Р. к. – це прошарок робітничого класу, який виник у процесі науково-технічної революції: висококваліфіковані робітники, техніки, оператори, зайняті на промислових виробництвах з новітньою технологією. Сучасний Р. к. має суттєві відмінності не лише від робітників XIX, а й середини XX ст. як за характером та змістом праці, так і за загальноосвітньою та професійною підготовкою, культурним рівнем, матеріальним забезпеченням, способом життя тощо. Під впливом НТР значно
зросла частка розумової праці в операціях, що здійснюються безпосередньо робітниками; відбувається зміна складу та розширення меж Р. к. Зменшується кількість кадрового промислового пролетаріату, зайнятого в традиційних галузях промисловості; зростає кількість робітників у новітніх виробництвах. Докорінно змінилося відношення Р. к. до засобів виробництва: сучасні робітники часто є співвласниками підприємств, на яких вони працюють (через акції, спільне/колективне володіння тощо). Також новий Р. к. бере участь в управлінні підприємством через своїх представників. З початку 80-х років починається якісно новий етап активізації так званого “людського фактора”, який вирізняється двома основними характеристиками. По-перше, це гнучкі методи матеріального стимулювання персоналу компаній, а по-друге, його залучення до вирішення питань управління, яке супроводжується розвитком відносин партнерства між менеджментом і найманими робітниками. Досвід продемонстрував, що саме така модель управління є умовою реалізації потенціалу планів акціонерної власності у справі мотивації найманих робітників. З одного боку, сучасна технологічна революція підняла на вищий щабель рівень суспільних виробничих сил, що дало змогу подолати збіднення Р. к. і знищити гостроту класових суперечок. З іншого – було запущено ефективні механізми саморегуляції та саморозвитку сучасного суспільства, за допомогою яких так чи інакше вирішуються суперечності між працею та капіталом. Серед цих механізмів дедалі більшу роль відіграє широке використання тих форм господарювання та керівництва підприємством, які відображають зростання рівня їх фактичного осуспільнення – своєрідного процесу “соціалізації”, який відбувається без насильницької зміни соціальної структури та системи найманої праці. Найважливішим у цьому аспекті є підвищення мотивації виробничої діяльності та формування нових форм власності. На думку Р. Арона, “немає іншої мети, як перерозподіл прибутків…”, що і стає зараз однією з вирішальних передумов формування нових соціальних структур. На сьогодні стан Р. к. характеризується суперечностями між рівнями кваліфікації, підготовки, відповідальності та неможливістю повною мірою впливати на політику фірми.
Энгельс Ф. О политическом действии рабочего класса // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т. 17; Ленин В. И. Рабочий класс и национальный вопрос // Полн. собр. соч. – Т. 23; Гелбрейт Дж. Новое индустриальное общество. – М., 1969; Уильямсон О. И. Экономические институты капитализма: Фирмы, рынки, “отношенческая” контрактация. – СПб., 1996; Рабочий класс и социальный прогресс. – М., 1991; Aron R. La lutte des classes. Nouvelles leçons sur les sociétés industrielles. – Paris, 1964.
T. Ляшенко
