Розуміння свідомості
Розділ IV. СВІДОМІСТЬ І ПІЗНАННЯ
У рок 21 . Розуміння свідомості
Мета: визначити сутність та походження свідомості; з’ясувати основні ознаки та функції свідомості; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки; розвивати міжпредметні зв’язки.
Тип уроку: засвоєння нового матеріалу.
Форма проведення уроку: лекція з елементами дискусії та бесіди.
Епіграф:
– Люди не народжуються, а стають тими, ким вони є. (К. Гельвецій)
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів
Дискусія
1. Хіба тільки людині притаманна свідомість?
2. Чим людина відрізняється від тварин?
3. Чи в усіх людей є свідомість?
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
Поняття свідомості
Учитель. Усе живе на Землі здатне відтворювати навколишню дійсність, проте з неоднаковою достовірністю, оскільки це залежить від рівня організації нервової системи, зокрема від розвитку головного мозку. найпростішим організмам притаманна біологічна форма відображення – подразливість. Тварини з більш розвиненою нервовою системою і головним мозком відбивають предмети
Завдання учням
– Проаналізуйте висловлювання К. Маркса: “Спосіб, яким існує свідомість, за яким щось існує для неї, це – знання… Щось виникає для свідомості настільки, наскільки воно знає це щось”. Про яку ознаку свідомості йдеться?
– Так, ідеться про важливу ознаку свідомості – контролювати та удосконалювати процес формування знань.
Свідомість – це розуміння людиною навколишнього світу, самої себе та інших людей. Вона розвивається під впливом умов і включає сукупність знань про світ (самосвідомість, можливість діяльності, ставлення до всього, що відбувається навколо).
Завдання учням
– Чи може розвиватися людська свідомість у дитини без контактів з суспільством людей?
Аналізуючи відповіді, аргументи учнів, робимо висновок, що індивідуальна свідомість – результат спілкування людей.
Спілкування – це не тільки індивідуальний акт, але й суспільний. Доведіть, чому це так.
Самосвідомість – рефлекторна (така, що відображає) свідомість, за допомогою якої людина конкретно усвідомлює себе у своїх власних розумових діях і станах; самоусвідомлення. Самосвідомість є усвідомленням особою самої себе, на відміну від інших суб’єктів і світу взагалі.
“Дитина далеко не одразу усвідомлює себя як Я; протягом перших років вона скрізь і навколо називає себе на ім’я – так, як називають її оточуючі люди; вона спочатку існує для самої себе швидше як об’єкт для інших людей, аніж як самостійний щодо них суб’єкт”.
Юність вважається періодом підвищеної самосвідомості. Особа з хронічним нахилом щодо самосвідомості може бути сором’язливою або інтровертною. Переживаючи самосвідомість, людина усвідомлює навіть найменші зі своїх власних вчинків. Таке усвідомлення може порушити здатність особи виконувати складні вчинки. Наприклад, піаніст може “задихнутись”, втратити впевненість і навіть здатність виконання у момент, коли він помічає публіку. Це є функцією психологічного феномену суспільного сприяння.
У психології самосвідомість розуміється як психічне явище, усвідомлення людиною себе суб’єктом діяльності, в результаті якої уявлення людини про саму себе складаються в розумовий образ Я.
На відміну від самообізнаності, самосвідомість може часто створювати проблеми. Вона часто асоціюється із сором’язливістю і збентеженістю і може впливати на самооцінку. У позитивному контексті вона може вплинути на розвиток індивідуальності, оскільки люди, що мають високу самосвідомість, впритул наближаються до пізнання себе. Самосвідомість впливає на людей різною мірою, оскільки дехто є постійно само-спостережливим чи само-зайнятим, а інші цілком нехтують собою.
Психологи розрізняють два види самосвідомості – особисту і громадську. Особиста самосвідомість – це схильність особистості спостерігати самого себе і свої відчуття. Громадська самосвідомість є усвідомленням особистістю самої себе з точки зору інших, результатом якої є самоспостереження і суспільна тривога. Як особиста, так і громадська самосвідомість розглядаються як риси особистості, що залишаються порівняно стабільними з плином часу.
У рамках соціальних наук використовують терміни “національна самосвідомість”, “етнічна самосвідомість”, “класова самосвідомість”, що означають усвідомлення членами групи наявності даної групи, її особливостей і цілей у суспільному світі.
Різні рівні самосвідомості впливають на поведінку, оскільки для людей є звичним діяти по-іншому, коли вони “губляться в натовпі”.
Самосвідомість з точки зору філософії
У філософії самосвідомість є усвідомленням самого себе, рефлексією свідомості стосовно себе. Результатом такої рефлексії є знання себе. Самосвідомість є умовою того, що свідомість зберігає себе в часі – утримує себе як одна і та сама свідомість. При цьому говорять про єдність самосвідомості. У свою чергу, єдність самосвідомості є умовою будь-якої єдності у світі. У суто філософському значенні свідомість є завжди, вона розуміється як власне спосіб буття і даності світу.
Бесіда з учнями
1. Як пов’язані між собою свідомість та самосвідомість?
2. Як виникає самосвідомість?
3. Що ви думаєте про свою самосвідомість?
4. Чи пов’язані між собою самосвідомість і самопочуття?
5. Спробуйте за допомогою міміки та жестів висловити своє самопочуття.
ІV. Підсумок уроку
Учитель. Повернімось до епіграфа уроку – слів К. Гельвеція. Отже, як ви їх розумієте? Яке значення має свідомість в житті людини?
V. Домашнє завдання
1. Дайте письмову відповідь на запитання, наведіть приклади несвідомої поведінки.
2. Чи правильним є висловлювання “він вчинив несвідомо”?
