Розвиток економічної і соціальної географії у світі
ВСТУП
§ 4. Розвиток економічної і соціальної географії у світі
Зародження економіко-географічних знань. Воно пов’язане з появою перших античних цивілізацій (середина IV тис. до н. е.). Завдяки працям Геродота, Арістотеля, Страбона, Птолемея географія досягла розквіту, хоча ще була описовою, але містила певні елементи економічної географії та ідеї районування.
Перші теоретичні дослідження започаткував голландець Бернхардус Вареніус (Варен) (1622-1650). У своїй праці “Всесвітня географія” вперше поділив географію на загальну (систематичну)
Розвиткові економічної географії і перетворенню її на самостійну науку сприяли комплексні загальногеографічні дослідження XVIII ст., метою яких було освоєння нових територій, цілісне пізнання території країни. На цей час припадають перші спроби економічного районування. У XVIII ст. сформувалися перші національні економіко-географічні наукові школи, зокрема німецька, французька, російська.
Економіко-географічні наукові школи. Німецька школа описового державознавства (камеральної статистики)
Мал. 5. Александр Гумбольдт (1), Карл Ріттер (2), Відаль де ла Блаш (3)
Французька школа географії мала країнознавчу спрямованість. Її засновник – Відаль де ла Блаш (1845-1918) (мал. 5, 3). У французькому країнознавстві не було твердої та обгрунтованої схеми характеристики території, матеріал викладали так, щоб можна було відчути місцевий колорит. Представники цієї школи володіли неабияким мистецтвом опису. Вони вивчали насамперед зовнішнє відображення діяльності людини в ландшафті, тому в їхніх дослідженнях переважали сфери, де людина найтісніше пов’язана з природою.
Російська школа економічної географії формувалася насамперед з країно – і краєзнавством, що було зумовлено величезними просторами імперії, слабкою вивченістю її території. Багато уваги проблемам економічної географії приділяв Михайло Ломоносов (1711-1765), який вважав, що ця наука має вивчати господарське освоєння земель, природних ресурсів, розміри поселень, виробництво тощо. Василь Татищев (1688-1750) виокремлював регіональну і країнознавчу географію, запровадив класифікацію географічних дисциплін “за якістю” – математична (геодезія і картографія), фізична і політична географія. Костянтин Арсеньєв (1789-1865) – один з перших російських економіко-географів, статистик, історик – багато зробив для розвитку районного напрямку в економічній географії. У своїй роботі “Нариси статистики Російської держави” (1819 р.) учений створив одне з перших районувань країни, комплексно використавши дані про природу і господарство регіону.
У другій половині ХІХ ст. склалася нова географічна школа, яку очолив Петро Семенов-Тян-Шанський (1827-1914) (мал. 6, 1). Вона налічувала кілька тисяч дослідників, серед яких М. Пржевальський, В. Обручев, М. Миклухо-Маклай.
Наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст. розвивається ціле сузір’я географічних наукових шкіл, які очолювали такі вчені: Д. Анучин, В. Докучаєв, В. Вернадський, А. Краснов, К. Воблий, А. Ферсман, А. Воєйков та ін.
Упродовж ХХ ст. було здійснено чимало досліджень, присвячених вивченню окремих регіонів і країн світу. До видатних вчених економіко-географів ХХ ст. належать М. Баранський, І. Вітвер, М. Колосовський, М. Цвєтков, Ю. Саушкін, А. Преображенський, М. Паламарчук. Значний внесок у розвиток країнознавства зробили В. Покшишевський, Ю. Дмітревський, І. Маєр – гойз, Б. Семевський, О. Мінц та багато інших. Значною подією в розвитку вітчизняного країнознавства стало видання 20-томної серії “Країни і народи” (1970-1985).
Ф Розвиток соціально-економічного країнознавства в Україні. Економіко – географічні дослідження території України відображені у працях Геродота, Страбона, Птолемея та інших античних вчених. Деякі аспекти економіко-географічного опису України висвітлили літописці Київської Русі.
Протягом XVIII-XIX ст. основним напрямком розвитку економічної і соціальної географії в Україні була антропогеографія, яка досліджувала географію людини стосовно всіх географічних явищ, просторові відносини держав і народів, їхні зв’язки з природним середовищем. Один з провідних тогочасних географів Василь Григорович-Барський (1701-1747) досліджував історію, господарство і культуру деяких країн Західної Європи і Близького Сходу. Павло Чубинський (1839-1884) (мал. 6, 2) здійснював етнографічно – статистичні дослідження території України, Білорусі й Молдови.
Антін Синявський (1866-1951) (мал. 6, 3) був одним з перших національних геополітиків, адже він досліджував геопросторові інтереси України на Близькому Сході (Єгипет, Сирія) і безпосередньо біля її кордонів (Польща, Румунія). Учений розробляв теорію і методологію української економічної географії, теорію економічного районування, вивчав світове господарство, яке вважав не просто сумою національних господарств країн, а взаємопов’язаною єдністю, вираженою через систему обміну в глобальному масштабі.
Економіст, демограф, економіко-географ Валентин Садовський (18861947) у працях з проблем економічної географії України і світу розкрив зв’язок між світовим і національним господарством як поєднання цілого і частини. Завданням економічної географії вважав дослідження господарства держав і окремих територій.
Після Першої світової війни насамперед вивчали природу й господарство України. Так, академік, засновник кафедри економічної географії Київського університету Костянтин Воблий (1876-1947) вивчав проблеми промисловості України, міграції населення, розвитку продуктивних сил, розробив наукову схему економічного районування України. Економіко-географ Олексій Діброва (1904-1973) досліджував Київську, Житомирську та Чернігівську області, розробив одну з перших схем економічних районів України.
Мал. 6. Петро Семенов-Тян-Шанський (1), Павло Чубинський (2), Антін Синявський (3)
Після проголошення незалежності України почався новий етап у розвитку вітчизняної економічної і соціальної географії. Більшість її досліджень зорієнтована на вивчення продуктивних сил, соціально-географічних та економіко-географічних особливостей України, розроблення теорії економічного районування території України. Відповідно зріс і дещо послаблений на початку 90-х років ХХ ст. інтерес до проблем економічної і соціальної географії зарубіжних країн та регіонів світу.
