СЕМАНТИКО – ГРАМАТИЧНІ ГРУПИ ПРИКМЕТНИКІВ
ПРИКМЕТНИК
2. СЕМАНТИКО – ГРАМАТИЧНІ ГРУПИ ПРИКМЕТНИКІВ
Поділ прикметників на семантико – граматичні групи зумовлений характером ознаки, наявної у предметі. Природні властивості позамовних об’єктів відтворюють я к і с – н і прикметники; ознаки, передані ними, є безпосередніми й прямими. Вони стосуються зовнішньої форми (величина, обсяг, розмір, колір тощо), внутрішніх особливостей предмета і можуть мати неоднакову міру виявлення, напр.: веселий, світлий, дорогий, низький, лагідний, теплий, лукавий, повний, високий, чорний, широкий,
У групі якісних прикметників існує двочленна парадигма категоріальних значень – грамема інтенсивності і грамема кількості ознаки. Відтворена структурно-морфологічними засобами, вона корелює з мірою якості або кількості реальних властивостей предметів, а тому становить парадигму не граматичних, а семантико – граматичних значень, напр.: вразливий – вразливіший – найвразливіший; смаглюватий, смаглявий, засмаглий.
На периферії категорії прикметника перебувають відносні прикметники, які відтворюють ознаку за відношенням предмета до інших предметів, до дії, процесуального стану, обставини, напр.: бавовняна сукня, дерев’яне ліжко, вовняна ковдра, весняне небо, грозова хмара, осінній день, джерельна вода, липовий цвіт, болотяний птах, лісова галявина, житній хліб, глиняний посуд, кілограмова гиря, стометрова довжина, завтрашній день, скрипковий ключ, лікувальний заклад, годинна перерва, лінгвістичні студії, шкільна теплиця, настінний годинник.
Ознака відносних прикметників має похідний характер і виражена усією лексемою, тому семантико – граматичних значень суфікси відносних прикметників не передають. Зміст ознаки предмета закладений у семантику твірної основи, а словотворчі засоби є суфіксами транспозиції, напр.: бетон – бетонний (покрив), рука – ручний (привод), шкіра – шкіряний (портфель), захищати – захиснії (окуляри), свердлити – свердлильний (інструмент). Таким чином, суфікси відносних прикметників оформляють категоріально похідне слово і виражають граматичне значення.
Ознака, передана відносним прикметником, аналогічно до ознаки якісних прикметників, відтворює реальні властивості предметів, але ті, які виникли, наприклад, у результаті дії самого предмета, пов’язані з ним (літальний апарат, обчислювальний прилад, пояснювальний диктант) або з’явилися за відношенням до інших предметів, які називають речовину, матеріал, масу і містять сему речовинності (предметності), напр.: залізний лом, гумова рукавиця, солом’яний бриль, штапельна сукня, паркетна підлога, електричний ліхтар, металева пружина, дерев’яна шафа; просторові поняття із семою локатива, напр.: гірський хребет, польова дорога, лугова квітка, придорожня трава, сибірська тайга, приміський поїзд, городній мак, присадибна ділянка; часові поняття із семою темпоральності, напр.: осінній день, ранкова гімнастика, нічне чергування, годинна перерва, вранішня газета, вчорашнє повідомлення, цьогорічний урожай; поняття щодо розміру, обсягу, ваги, кількості, напр.: двометрова яма, кілограмова вага, п’ятилітрова каструля, десятилітрове відро, дев’ятиповерховий будинок, двійчасті двері, потрійний вузол, подвійне дно, десятиметрова статуя, округла вежа.
Таким чином, відносні прикметники є носіями лексико – семантичних значень, які виникли на основі значень лексем об’єднаних у ряди за спільною семантичною функцією: відтворювати формами ад’єктива позамовну дійсність: предметність (субстанцію), величину, кількість, простір і час, тобто всі категорії об’єктивного світу і рух.
Крім прикметника, роль означення – атрибута виконує дієприкметник, утворений від дієслівних основ, напр.: вражаючий, атакуючий, сяючий, ваблячий, побілілий, засохлий, пожовклий, написаний, побілений, збитий. За тотожністю синтаксичної функції він належить до категорії прикметника, до того ж, незважаючи на дієслівне походження, у ньому переважає сема ознаки, з прикметником він має однакові граматичні форми: закінчення – ий, – а, – е. Частина прикметникових форм має давнє дієслівне походження, напр.: плавати – плавальний, читати – читальний, сушити – сушильний, зсипати – зсипний.
До категорії прикметника належать займенники цей, той, такий, сам, кожний, усякий, увесь, мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, який, чий, котрий, ніякий, нічий, деякий, якийсь тощо. В один клас з власне прикметниками вони об’єднуються тому, що мають тотожні граматичні значення відмінка, роду і числа, однакову систему відмінювання і виконують спільну синтаксичну функцію означення – атрибута. Однак позбавлені семантичної конкретності, бо змістову ознаку можуть передати лише в контексті, ці займенникові прикметники перебувають у категорії ад’єктива на підпорядкованому становищі. Крім граматичної спорідненості вони виявляють відповідний ступінь семантичної співвіднесеності з прикметниками, оскільки здатні, певною мірою, відтворити особливості предмета, названого супроводжувальним іменником.
Семантичні функції ознакового характеру можуть виконувати не всі займенникові слова. Присвійні займенники мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, подібно до однойменних прикметників, передають значення належності особі або істоті, напр.: “Буде і на нашій вулиці свято” (прислів’я); “Вона не вашого поля ягода” (Є. Гуцало); “…їхній студебекер, розвинувши максимальну швидкість, уже обгонив колону” (О. Гончар). Вказівні займенники той, цей, такий, маючи високий ступінь абстрактності, заміщують прикметникові форми широкого семантичного діапазону, безвідносно до їх змісту, напр.: “- Ой, лишенько! Як той бідний Василько проб’ється додому в таку негоду! – скрикнула Олена” (М. Коцюбинський). Займенники сам (самий), увесь, усякий, кожний, інший вживаються тоді, коли треба показати визначену кількість ознаки, напр.: “Звідусіль пахло житом, усякими польовими квітами” (І. Нечуй-Левицький); “Кожне стебло трави було схоже на разок намиста” (Є. Гуцало). Заперечну ознаку супроводжуваного ними предмета називають займенники ніякий, нікотрий, нічий; чітко не окреслену якість предмета або інші його ознаки передають неозначені займенники деякий, декотрий, який-небудь, будь-який, абиякий, напр.: “Ще слів Шевченкових пророчих ніяка не скоряла тьма” (П. Усенко) ; “Олексій Іванович був чоловік неабиякий” (Панас Мирний); “Ви виграли генеральну битву майже без будь-яких засобів до перемоги”,- сказав схвильовано хірург” (О. Довженко). Ознакові за формою питальні та відносні займенникові слова який, чий, котрий мають різне функціональне призначення. Питальні займенникові прикметники виражають питання про ознаку предмета, а відносні надають усьому реченню синтаксичної функції атрибута, пор.: “Чиї ж то по ночах далекі дзвони били?..” (В. Сосюра); “Чия хата, того й правда” (прислів’я).
Окремий ряд граматичних одиниць утворюють порядкові прикметники перший, другий, третій, двадцятий, сотий та ін., які називають ознаку за порядком предметів при лічбі та опосередковано вказують на їх кількість.
