Що означає бути моральною людиною (2-а година)
ТЕМА III. “СПІЛКУЙМОСЯ З ВІДКРИТИМИ СЕРЦЯМИ”
УРОК 18 Що означає бути моральною людиною (2-а година).
Тема. Що означає бути моральною людиною (2-а година).
Мета: повторити поняття “моральні цінності”, “загальнолюдські цінності”; втілення моральних цінностей у мові, фольклорі, літературі, мистецтві, звичаях і традиціях; законах.
Обладнання: підручник, робочий зошит, учнівський зошит; казки,
Складені дітьми вдома; на дошці виписані текстові завдання для груп з указівкою сторінок підручника (для гри “У світі добра”).
Епіграф:
Вислови: “Моральні якості чудової людини мають більше значення для її покоління і для історичного процесу, ніж чисто інтелектуальні досягнення. Ці останні самі залежать від величі духу, величі, яка зазвичай залишається невідомою” (А. Ейнштейн).
“Для того щоб знати, що морально, треба знати, що аморально; для того, щоб знати, що робити, треба знати, чого не слід робити” (Л. Толстой).
Ключові поняття: скарбниці морального
Тип уроку: інтегрований.
Структура уроку
I. Вступна частина.
1. Вітання.
2. Актуалізація опорних знань.
3. Мотивація навчальної діяльності.
4. Представлення теми уроку й очікуваних результатів.
II. Основна частина.
1. Гра “У світі Добра”.
2. Як зберегти етичні цінності суспільства?
3. Як мораль регулює стосунки між людьми?
III. Заключна частина.
Висновки.
IV. Домашнє завдання.
Хід уроку
I. ВСТУПНА ЧАСТИНА.
1. Вітання.
Учитель. Здрастуйте, діти. На попередньому уроці ми говорили про загальнолюдські цінності. Послухайте легенду.
Колись давно на Землі був острів, на якому жили всі духовні цінності. Але одного разу вони помітили, як острів почав іти під воду. Усі цінності сіли на свої кораблі й попливли. На острові залишилася лише Любов. Вона чекала до останнього, але коли чекати вже стало нічого, вона теж захотіла попливти з острова. Тоді вона покликала Багатство і просилася до нього на корабель, але Багатство відповіло:
– На моєму кораблі багато коштовностей і золото, для тебе тут немає місця.
Коли мимо пропливав корабель Туги, вона просилася до неї, але та їй відповіла:
– Вибач, Любове, я настільки сумна, що мені треба завжди залишатися одинокою.
Поряд пропливала Радість, але та так була зайнята веселістю, що навіть не почула прохання Любові. Тоді Любов зовсім зневірилася. Але раптом вона почула голос десь позаду:
– Ходімо, Любове, я візьму тебе із собою.
Любов обернулася й побачила старого. Він довіз її до суходолу, а коли старий поплив, Любов схаменулася, адже вона забула запитати його ім’я. Тоді вона звернулася до Пізнання:
– Скажи, Пізнання, хто врятував мене? Хто був цей старий?
Пізнання подивилося на Любов:
– Це був Час.
– Час? – перепитала Любов. – Але чому він урятував мене?
Пізнання ще раз поглянуло на Любов, потім удалину, куди поплив
Старий:
– Тому що тільки Час знає, якою важливою в житті є Любов.
Учитель. Про яку загальнолюдську цінність розповідає легенда? (Про Любов.)
Ви вже знаєте, що любов – це і любов до рідної землі, і любов до батьків, і любов до людей. Яким поняттям ми визначаємо любов до людей? (Гуманізм.) Чи належить гуманізм до загальнолюдських цінностей? (Відповіді дітей.)
2. Актуалізація опорних знань.
Учитель. Ви на сьогодні повинні були як домашнє завдання підготувати легенди, казки, притчі про загальнолюдські цінності. Які цінності ми називаємо загальнолюдськими? Назвіть ті цінності, які ми відносимо до загальнолюдських. (Відповіді дітей.)
А зараз послухаємо ваші домашні завдання. (Діти читають за бажанням. Решта дітей здають роботи.)
3. Мотивація навчальної діяльності.
Учитель. Прочитайте в завданні 4 на сторінках 99-100 підручника приклади дитячого мовлення й поміркуйте, чи завжди використання слова свідчить про засвоєння моральної норми. Чи достатньо знати про мораль, щоб бути моральною людиною? (Діти читають і розмірковують.)
4. Представлення теми уроку й очікуваних результатів.
Учитель. Сьогодні ми продовжимо розмову на тему “Що означає бути моральною людиною”. Ми спробуємо визначити, яку ж людину можна назвати моральною, поговоримо про те, як зберегти етичні цінності суспільства і як мораль регулює стосунки між людьми.
II. ОСНОВНА ЧАСТИНА.
1. Гра “У світі добра”.
Учитель. Як ви думаєте, яку людину ми можемо назвати моральною? (Ту, яка у своєму житті великого значення надає загальнолюдським цінностям, живе відповідно до моральних правил.)
Учитель об’єднує дітей у шість команд. Кожна команда отримує завдання: прочитати текст у підручнику й назвати загальнолюдські цінності, про які йдеться в них.
1-а група: “Що далі” (с. 101) – любов, батьківська любов.
2-а група: “Скорпіон” (с. 102) – милосердя.
3-я група: “Ліхтар для сліпого” (с. 102) – гуманізм.
4-а група: “Коло радості” (с. 134) – доброзичливість, гуманізм.
5-а група: “Опудало” (с. 135) – самовідданість.
6-а група: “Дідусь” (с. 135) – любов і пошана до батьків.
Учитель. Наші пращури слов’яни дуже багато уваги приділяли вшануванню предків. По всій території, де жили слов’янські народи, зустрічаються могильники й кургани. Слово “рай” у слов’ян означало прекрасний сад, в українського народу існувала віра в те, що безсмертна душа, після смерті фізичного тіла, відлітає у “вирій”, де знаходить місце вічного спокою. Померлих спалювали, вірячи в очисну силу вогню, виконували обряд тризни з плачами й голосіннями. Попіл ховали в урнах (судинах).
І досі українці й росіяни поминають предків у певні дні року: перед Масницею, перед Трійцею, на післяпасхальному тижні. Білоруські селяни, наприклад, відзначали кілька разів на рік свято “дзядов” (дідів, померлих). У сербів і болгар до нашого часу відзначають “задушницы – поминовения”. З часів індоєвропейської спільноти існував родинний культ. Вогонь на родовому вогнищі здавна був головною святинею дому й усіх членів сім’ї. Піч стала річчю ритуальною, оскільки це родинний вівтар, де живуть боги родового вогнища. Звідси і призначення жінки берегти його, берегти свою сім’ю.
Світогляд предків спирався на космічно-цілісне розуміння природи, її єдності з людиною. У свідомості давніх слов’ян всі явища навколишнього світу походять від світової стихії: Зірок, Сонця, Місяця, земного і небесного Вогню. У народній свідомості світло завжди перемагало, несло багатство, щастя. Таким було слово Бог – у перекладі із санскриту “щастя, багатство”. Світлі божества, “природа”, “урожай”, “родичі” ведуть свій початок від Роду. Перший бог слов’ян – Триглав (він же Троян) – є разом із тим поєднанням Сварога (бога неба), Перуна (бога грому і блискавки), Світовида. Світло у свідомості народу було єдино-початком. Поняття “космос” означає “порядок”, який виник із Хаосу – безладу. Космос регулюється вічними космічними законами. У міфах діяли й інші боги – Яв, Нав, Прав – уособлення єдності світів, явного і потойбічного. Слов’яни завжди вірили в те, що життя кожної людини продовжується після смерті. Душа має своє самостійне життя. Поняття про пекло не існувало, тільки про рай. У язичництві давніх слов’ян існувало багато богів: Даждьбог (бог Сонця); Хорст (бог Світило); Велес (бог тваринництва); Стрибог (бог вітрів); Лада (покровителька дому); Лель (бог любові); Ярило (бог продовження роду); Купайло (бог родючості) та ін. Слов’яни особливо шанували води, річки, колодязі (дух водної стихії – водяник, польський і чеський “водник” – викликав страх, пов’язаний із небезпекою потонути у вирі; існувала віра в русалок). З острахом слов’яни-землероби ставилися до дрімучого лісу, що відбилося в образах “лісовика” (білоруського “лишука”, “пущевика”, російського “лєшего”), мавок; існували духи полів (польовики) та ін. Виконавців релігійно-магічних обрядів називали теж по-різному: “чародій”, “ведун”, “веший”, “баяльник”, “мольфар”, “волхв” тощо. Вся земля вважалася освяченою божествами, і це пов’язувало людину з отчим домом, батьківщиною.
Виникають такі напрями морального виховання, як любов до рідної землі; відповідальність батьків за виховання дітей; виховання пошани до батьків, до сім’ї; любов до природи і вшанування її. Близькість до природи давала людині гармонійний погляд на світ. Так, зведення дому розумілося як відтворення космічного всесвіту й відновлення всесвітньої гармонії. Людина була впевнена, що без її щоденних сакрально-практичних дій світ утратить свою цілісність і красу, сили темряви переможуть сонячного героя (Купальські свята). Слов’яни жили в природі, вважали себе її частиною, їх релігія була сонячною.
Метою виховання хлопців була підготовка до роботи землероба, мисливця, мужнього воїна. У ведичній традиції Перуну відповідає Індра, у німецькій – Тор. Головною функцією громовержців було коректування вогняної стихії Сонця. І Індра, і Перун повертали літню спеку до молодої осені. Перунів знак – один з основних символів-оберегів, захищав найвідповідальнішу з погляду окультизму частину тіла – сонячне сплетіння (про це свідчить візерунчаста вишивка на сорочках, символіка амулетів, що прикривають сонячне сплетіння). Одна з головних слов’янських духовних традицій зберігає знання в трьох перевтіленнях Сонця (це уявлення відроджується потім у християнській Трійці).
Язичницькі обряди були тісно пов’язані з природою і хліборобською працею. Ці свята, які звеличували Сонце й сонячних богів, присвячувалися боротьбі літа із зимою, сприяли розвитку різних форм народної творчості: зародженню музичного, драматичного, танцювального мистецтва. Під час обрядових свят співали пісні, виголошували замовляння і заклинання, виконували обрядові танці, хороводи, влаштовували драматичні дійства за участю ряджених. Пісні й танці часто супроводжувалися грою на музичних інструментах. Так, візантійський історик VII сторіччя писав про взяття в полон візантійцями трьох слов’янських гуслярів. Календарно-обрядові пісні, пов’язані з річним циклом (колядки, щедрівки, веснянки, гаївки, купальські, русальні пісні та ін.) живуть у народах, які пішли від слов’ян, і донині.
2. Як зберегти етичні цінності суспільства.
Робота з підручником.
Учитель. Моральні (етичні) цінності потрібно берегти. Прочитайте текст “Як зберігаються моральні цінності суспільства” (с. 98) і випишіть найголовніше в кожному абзаці. (Діти виписують.)
Скарбниці морального досвіду людства
Слово – перший учитель моралі. Оволодіваючи мовою, ми засвоюємо моральний досвід попередніх поколінь.
Етичні цінності втілені також у прислів’ях і приказках.
Учитель. Наведіть приклади прислів’їв і приказок про моральні цінності. (Відповіді дітей.)
Моральний досвід людства втілений й у фольклорних творах, перш за все в казках, легендах, художній літературі.
Учитель. Наведіть приклади казок, легенд, творів художньої літератури, у яких втілені моральні цінності. (Відповіді дітей.)
Мистецтво – щедре джерело етичного досвіду. Етичні цінності споконвіку втілювалися у звичаях і традиціях, релігійних заповідях. Які українські народні календарно-обрядові пісні ви пам’ятаєте? (Українська народна пісня “Добрій вечір тобі, пане господарю” (колядка); “Щедрик” (щедрівка); “Щебетала пташечка” (веснянка); “Подоляночка” (веснянка); “Вийшли в поле косарі” (жниварська) тощо.)
Учитель. Не так давно закінчилися зимові свята. Останнім із них було Хрещення. Заспіваймо і ми колядку “Добрий вечір тобі, пане господарю”. (Діти виконують пісню.)
Етичні цінності людства здавна були основою законів.
Моральні цінності лежать в основі законів. Сучасні закони як найвищу цінність виділяють життя, вони грунтуються на таких цінностях,
Як свобода, рівність, справедливість. Сучасні закони визначають як злочин вбивство, крадіжку, приниження честі й гідності людини та безліч інших виявів порушення моральних норм.
Учитель. У книзі Біблії є 10 моральних заповідей, які має знати й виконувати кожна хрещена людина. А які біблейські заповіді ви знаєте? (“Люби ближнього свого, як самого себе”; “Не вбивай”; “Шануй батька твого і матір твою”; “Не свідчи неправдиво на ближнього твого”; “Не бажай дому ближнього твого” (не заздри) тощо.)
Робота з підручником.
Про яку із заповідей говориться в тексті “Хай точить його невсипущий черв’як”, який подано в завданні 2 (с. 97-98 підручника)?
3. Як мораль регулює стосунки між людьми.
Учитель. Прочитайте текст у підручнику на сторінках 102-103 “Як мораль регулює відносини між людьми”. Що стоїть на варті моральності кожної людини? (її совість.)
III. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА.
Висновки.
Учитель. Загальнолюдські цінності – це цінності, які вироблені людством і збереглися впродовж багатьох століть. А які загальнолюдські цінності ви візьмете з собою в життя? Подумайте над цим!
IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.
Почитати параграф (с. 96-104). Вивчити визначення ключових понять уроку.
Виконати завдання в робочому зошиті з теми “Що означає бути моральною людиною”.
Завдання за бажанням: виконати творче завдання 1 (с. 104). “Книги – це ріки, що наповнюють всесвіт увесь. Це джерела мудрості, бо є в книгах незмірна глибина…”, – так писав давньоруський книжник. Чому художня література є джерелом морального досвіду? Розкажіть про виникнення книг у наших предків.
Інформація для вчителя.
Слов’янська писемність виникла в ту пору, коли слов’яни, після так званої великої міграції, почали створювати свої держави. Розквіт слов’янських державних об’єднань (Київська Русь, Велика Моравія, Польща, Болгарія, Сербія й Хорватія) припадає на IX ст. Тоді ці
Об’єднання займали цілі терени Центральної, Південно-Східної і Східної Європи, від Балтики на півночі до Адріатики і Чорномор’я на півдні, від Альп на заході до верхів’їв Волги та Дону на сході. Сусідство з новими народами, новий життєвий устрій і нове світобачення, що прийшло на зміну давньому язичництву, вимагали розвитку нових форм духовної культури, перш за все культури книжної, яка б частково заміщала або доповнювала одвічну слов’янську усну традицію, культуру народу. Потрібна була своя писемність, своя слов’янська книжна мова, своя книжна освіта.
Творцями слов’янської писемності були освічені брати Кирило (Костянтин) і Мефодій, яких ще звали солунськими братами, оскільки були вони родом із грецького міста Салоніки, по-слов’янськи Солун. Вони на прохання моравського князя Ростислава і за дорученням візантійського імператора Михайла III у 863 р. привезли до Великої Моравії перші книги слов’янською мовою, призначені для богослужіння й освіти слов’ян.
Першими слов’янськими азбуками були глаголиця та кирилиця. Глаголичним або кириличним письмом користувалися Кирило та Мефодій і їхні учні. Але яким саме, ми до цього часу сказати не можемо. Чому? Та тому що до нас не дійшли рукописи (пам’ятки) кирило-мефодіївських часів. Найдавніші відомі нам пам’ятки, писані глаголицею та кирилицею, належать до X-XI ст. (Х ст. датується лише одна пам’ятка – глаголичний уривок меси, що зберігається в Києві й тому називається Київські листки). Таким чином, майже всі вони виникли два століття потому після перших перекладів творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.
Найдавнішою слов’янською мовою була старослов’янська. “її діалектною основою був говір солунських слов’ян, піднесений до літературної книжкової мови, що сприйняв значну кількість грецизмів, ряд моравізмів тощо. Починаючи з XI ст. вона почала все інтенсивніше набувати в Болгарії, у Сербії, на Русі і в інших землях деяких місцевих рис. Так виникали редакції, тобто локальні варіанти писемної мови, яка розвивалася до XVIII ст. включно, була міжнародною, міжслов’янською. Ця мова називається ще церковнослов’янською.
На Русі книги з’явилися пізніше, ніж у південних слов’ян, – одночасно з прийняттям християнства в 988 р. при святому і рівноапостольному князеві Володимирі.
Першими книгами, що прийшли на Русь, були південнослов’янські богослужебні рукописи: Євангеліє та Апостол. Проте вже при Ярославі
Мудрому (бл. 978-1054 рр.), синові св. князя Володимира, що вступив на велике княжіння в 1019 р., у Київській Русі з’явилися і власні книжники, які не тільки переписували рукописи, а й перекладали “от грек на словеньское письмо”. Про це є свідчення близько 1037 р. в “Повісті минулих літ”, у Похвалі князеві Ярославу Мудрому.
