Що таке ідеологія?
24 Що таке ідеологія?
Ідеологія (від гр. idea – поняття і logos – учення) – це система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображує інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, суспільств, політичних партій, громадських рухів та інших суб’єктів політики.
Ідеологію можна розглядати як форму суспільної свідомості і як явище культури. Як елемент культури ідеологія є продуктом соціально-політичної діяльності людей, їх духовного виробництва. Однак вона, на відміну від інших елементів
Уперше поняття “ідеологія” ввів у науковий обіг французький філософ Антуан Дестют де Трасі у XVIII ст. для позначення того, що він назвав “наукою про ідеї”.
Ідеологія складається з політичних теорій та ідей, суспільно-політичних ідеалів, цінностей, концепцій політичного розвитку і політичних програм, політичних символів тощо. На відміну від науки вона охоплює не лише знання політичного життя, а й ставлення, оцінку політичних процесів з позицій інтересів соціальної спільноти, політичної партії – носія цієї ідеології, а тому більш упереджена, ніж політична наука.
Як тільки ідеї стають менш абстрактними і набувають більш прикладного характеру, вони стають ніби цементом, що пов’язує політичні рухи, партії та групи. Адже для того щоб боротися, йти на жертви, людям потрібна ідеологічна мотивація.
Крім справжніх знань ідеологія може містити й неправильні, хибні уявлення про політичні процеси, відносини і стан політичного життя, що виявляється в політичних міфах, утопіях. Політична міфологія, спотворено відображуючи стан політичного життя, дає хибні орієнтири політичної поведінки мас, їхніх громадсько-політичних об’єднань. Поширення міфів у суспільній свідомості може спричинити тимчасовий успіх, проте рано чи пізно за принципом бумеранга обернеться проти самих їх творців. Серед цінностей ідеології виокремлюються політичні символи – умовна знакова система, що виражає ті чи ті політичні ідеї та ідеали, належність носія певного символу до того чи того товариства, руху, організації. На думку П. Сорокіна, “червоний колір переслідується не тому, що він червоний, а тому, що він символ думок, бажань і почуттів, ворожих існуючому ладові”. Історія підтверджує також думку французького політичного діяча М. Рокара про те, що конфронтація поміж окремими прошарками суспільства нерідко виникає саме через символи.
Наявність для визнання будь-чого істинним досить суб’єктивних чинників робить ідеологію різновидом тенденційної, навмисної свідомості, якій притаманні певна спекулятивність – своєрідний примат ідей, що “підносяться” над реальністю (перетворюються на керівний щодо дійсності параметр); ілюзорність – відсутність рефлексії і розуміння реальних джерел ідей на тлі демонстрації предметів такими, якими вони здаються ідеологам (ідеологічний процес є витвором людського мозку); догматичність – ідеологічна свідомість – фокусування (головне – залишитися цим принципам вірними); авторитарність – обслуговуючи суб’єктивні інтереси, ідеологія приписує їм усезагальність (саме з цієї причини вона не терпить дисиденства).
Політологи виокремлюють кілька рівнів ідеології (схема 7):
– теоретико-концептуальний (основні положення, принципи, інтереси, ідеали);
– програмно-політичний (програми, гасла, вимоги);
– актуалізований (засвоєння громадянами цілей та принципів ідеології).
Виконуючи важливі соціальні функції (пізнавальну, мобілізаційну, нормативно-регулювальну, контрольну, політичної соціалізації тощо), ідеологія впроваджує у масову свідомість власні критерії оцінки сьогодення й майбутнього. Вона створює позитивне ставлення до втілюваної програми, спрямовує дії громадян, партій, асоціацій тощо.
Ідеологія тісно взаємопов’язана з політикою. Вона наділяє її системою ідеалів і цінностей, сприяє вибору мети, спрямовує. На грунті певної ідеології формується політична мета і
Добираються засоби для її досягнення, мобілізуються соціальні маси для підтримки цієї мети та участі в її реалізації.
Політична ситуація у сучасній Україні потребує вироблення системи політичних поглядів і надання їй основоположного значення у формуванні політичного курсу держави на поширення знань про неї задля сприйняття її більшістю населення. Це дасть можливість виробити цілісну політику в економіці та соціальній сфері, усунути суперечності у процесі державотворення.
