Скандинавські країни у XII-XV ст
ЄВРОПА ВІЗАНТІЯ АРАБСЬКИЙ СВІТ
§ 12. Європа ІХ – ХІ ст. походи норманів
5. Скандинавські країни у XII-XV ст.
Починаючи з XII ст., населення Північної Європи швидко збільшувалося. Із припиненням походів вікінгів головним джерелом прибутків знаті стає сільське господарство, тому вона починає активно привласнювати землю. Частина вільних селян опинилася в поземельній залежності. Селянам землю роздавали в тимчасове користування, за що потрібно було сплачувати оброк продуктами. Проте багато селян все-таки зберегли за собою право власності
Першість серед країн Скандинавії належала Данії. У данського короля було більше підданих, ніж у шведського і норвезького, разом узятих. Переваги Данії були також у тому, що вона володіла великими земельними угіддями, протоками, які з’єднували Атлантику, Північне й Балтійське моря. Досить швидко в Данії зростали міста. Так, 1167 р. було засновано Копенгаген – майбутню столицю країни. Із другої половини XII ст. важливою опорою данського короля стає рицарське військо.
У міру зміцнення королівської влади кожна з трьох північних держав вдавалася
Рунічний камінь Гаральда Синьозубого. Розп’яття. X ст.
Могильний камінь із зображенням сцен із життя вікінгів. VIII ст.
Таллінн – столиця Естонії. Сучасне фото
У 1219 р. естонці скорилися донському королеві Вальдемарові Переможному, який хотів їх охрестити. Та як настала ніч, естонці рушили на данський Табір, убили єпископа й погнали хрестоносців до моря. За легендою, доля битви змінилася тільки тоді, коли з небес упала червона корогва з білим хрестом і пролунав голос, закликаючи данців зібратись навколо неї. Вальдемар одержав перемогу і заснував місто Таллінн (“Данський замок”), а червону тканину з білим хрестом данці прийняли за свій національний прапор. Нині Таллінн є столицею Естонії.
Швеція підкорила частину Фінляндії, владу норвезьких королів визнали Гренландія та Ісландія.
Із середини XIV ст. в країнах Скандинавії посилився вплив німецької Ганзи. Особливу небезпеку засилля ганзейського купецтва становило для Данії. Спроба данського короля Вальдемара IV (1340-1375) скинути торгове панування Ганзи призвела до війни, що закінчилася поразкою Данії.
Для захисту від натиску Ганзи та північнонімецьких князів три скандинавські країни вирішили об’єднатися. У 1397 р. Данія, Норвегія і Швеція уклали Кальмарську унію. Свою назву вона отримала від шведського міста Кальмар, де була підписана. Натхненницею унії виступила данська королева Маргарета, донька Вальдемара IV. Згідно з умовами унії, на всі три країни поширювалася влада одного короля, але в кожній із держав зберігалися свої закони та установи. Першість у об’єднанні належала Данії, а всю повноту влади перебрала на себе королеваMapгарета, королем став її родич Ерік Померанський. Проте вже наприкінці XV ст. Швецію та Норвегія розпочали активну боротьбу за розрив унії та власну незалежність.
ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА
1397 р. Із договору про унію Данії, Швеції й Норвегії
[1] Передусім, віднині вказані три королівства повинні мати одного короля, а саме короля Еріка, упродовж його життя. Потім ці три королівства навічно повинні мати одного короля, і не більше, над усіма трьома королівствами, щоб ті, якщо на це буде воля Господня, ніколи більше не розділялися. Потім, після смерті цього короля, над усіма трьома королівствами має бути вибрано і проголошено одного короЛя і не більше, і жодне королівство не сміє проголошувати короля без повної згоди і схвалення всіх трьох королівств…
[2] І всі три королівства мають жити в любові і злагоді, так, щоб одне не відходило від іншого через якісь непорозуміння або чвари. Однак якщо в одному з королівств розпочнеться війна, будь-який напад іноземців, то це буде стосуватися всіх трьох; кожне має помогти іншому з усією відданістю і всіма силами, таким чином, щоб королівство залишалося у власному законі і праві.
