Державне управління
Соціальна технологія. У поєднанні ці широковживані слова мають принципово новий зміст і являють собою спеціальний термін та певну соціально-гуманітарну категорію. Виникнення цього терміна пов’язане з прийняттям і активним використанням у сучасній суспільній діяльності та управлінні запропонованого Ч. Перроу розширеного тлумачення поняття технології як засобу перетворення будь-яких ресурсів у бажаний результат діяльності. Якщо виробнича технологія пов’язана з ефективним перетворенням предметів природи,
енергії, інформації, то С. т. – з суспільними відносинами та інститутами, що їх регулюють. Основна її мета – оптимізація їх функціонування і розвитку, життєдіяльності соціального організму в цілому, розробка механізмів узгодження інтересів різних соціальних груп. Доцільно розрізняти С. т. як онтологічний феномен, як знання і як важливий елемент механізму соціального управління. Як онтологічний феномен С. т. – суспільно вироблений та закріплений історичним досвідом сталий механізм взаємодії різних соціальних груп, відносини людини й суспільства: звичаї, традиції, право, державний устрій, сімейно-побутові стосунки,
громадська думка тощо. С. т. як знання – наукове осмислення конкретних механізмів функціонування та розвитку суспільства з урахуванням складного переплетіння матеріальних, духовних, політичних, правових, національно-етнічних, соціально-культурних та інших чинників. Як елемент механізму соціального управління С. т. – це засіб перекладу вимог об’єктивних законів на мову практики соціального управління та конкретних рішень (нормативно-правових актів, нормативних документів, вказівок тощо), які стимулюють людей на досягнення поставлених цілей. Історично С. т. представлена різними формами соціального примусу, методами “обробки людей людьми”, починаючи з жорсткого тиску при авторитарних чи тоталітарних режимах і закінчуючи сучасними, м’якими формами соціального примусу, наприклад шляхом маніпулювання засобами масової інформації. Сучасні тенденції позитивного розвитку соціальної технології натягають у зміщенні акцентів від “обробки людини” до управління суспільними відносинами як через методи узгодження інтересів різних соціальних груп і конструктивне розв’язання конфліктів, так і через проектування та ефективне використання певних об’єктивних соціальних регуляторів – соціальних інститутів. У 80-90-х рр. XX ст. у надрах С. т. зародився і набирає все більшої сили та самостійності ще один тип технології – інтелектуальна. Передумовою її виникнення було створення у 60-70-х рр. XX ст. нової науки – інформатики. Сьогодні вже можна говорити про створення відносно самостійної наукової дисципліни – інформаційної теорії соціальних систем, центральною категорією якої є нове знання.
Здатність до виробництва та засвоєння нового знання виступає ключовою передумовою того, що соціальні системи постають як цілісні розумні організми, що розвиваються за законами колективної творчості і логікою застосування знань.
