СОЦІОЛОГІЯ СОЦІОЛОГІЇ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
СОЦІОЛОГІЯ СОЦІОЛОГІЇ – течія, що виникла у соціол. аналітиці США на поч. 70-х рр. Пов’язана з суперечками навколо “кризи” в соціології, з поширенням ліворадикалістських ідей та критики консервативної упередженості, ідеол. заангажованості, неадекватності соціол. концепцій реальним процесам сусп. життя, які домінували в акад. науці, з необхідністю переосмислення теорет.-методол. підвалин соціол. знань, що виявили свою обмеженість чи неспроможність при розгляді явищ сусп. змін та суперечностей.
Знайшла своє втілення в працях Р. Фрідріхса “Соціологія соціології” (1970), А. Гоулднера “Наближення кризи західної соціології” (1970), де у площині теорії “наук, революцій” Т. Куна та прикладених до своєї дисципліни тез соціології науки розглядалися основні орієнтири її розвитку, а також у роботах Н. Бірнбаума, С. Айзенштадта, Дж. Рітцера, У. Снізека
На хвилі масового демокр., антимілітаристського руху в США 60 – 70-х pp. ставилось питання про місце і роль соціолога в соціальних перетвореннях, обгрунтовувалася необхідність активної позиції соціального дослідника – “соціолог як співучасник” (А. Гуолднер), авангард сусп. прогресу тощо; розвінчувалися тези “ціннісно-вільної”, незаангажованої соціології, міфи неоконсервативного менеджеризму, апологетизм й нарцисизм головного напряму – структурно-функціонального аналізу – офіційної соціології у США. Соціологія, яка народилася як засіб звільнення від ілюзій, за аргументами теоретиків “соціології соціології”, повинна сама звільнитися від ілюзій і міфів, що склалися в її середовищі.
В руслі заг. гуманістичного спрямування критики прибічників радикалістської С. с. виділяється непримиренна критика позитивіст, засад, емпіричної обмеженості: “емпіризм – це не просто соціол. методологія, а передусім соціальна ідеологія” (А. Гоулднер), засилля утилітаризму, позаісторизму, метафізичних уявлень про суспільство, надмірної акцентації на інтегративності й адаптивності соціальних систем внаслідок ігнорування суперечностей і конфліктів, нечутливості до проблем влади, нерівності, експлуатації, маніпуляції людиною тощо. До крит. аналізу широко залучалися концепції теоретиків суб’єктивістських напрямів: феноменологів, франкфуртської школи, а також теорії конфлікту, неомарксизму тощо, які були опонентами домінуючого позитивіст, напряму. Порушеними проблемами, крит. аргументами, новими ідеями прихильники С. с. збагатили соціол. думку др. пол. XX ст.
