СОЦІОЛОГІЯ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
СОЦІОЛОГІЯ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ – галузь соціології мистецтва і худ. культури, предметом вивчення якої є функціонування і розвиток худ. літ. як специфічної підсистеми, “вбудованої” в соціум, худ.-літ. ін-ти і відносини її суб’єктів (письменника, читацької публіки, критики) та пов’язаних з нею масових комунікацій, громадськості, соціально-естетичні функції, літ. форму свідомості, літ. життя як цілісність.
Худ. літ. значною мірою закладає духовний “стрижень” суспільства, ансамблево
Соціол. роль худ. літ. особливо окреслюється у зв’язку з масовими потребами бурж. суспільства в особливих її функціях.
З 20-х рр. XX ст. у світовому худ. мисленні починається послаблення літературо-центризму та усвідомлення його однобічності, складається нова ситуація існування літ. у соціумі.
Заг. особливістю формування соціології літ.
Соціоліт. проблематика була відрефлектована уже в творчості Платона й Аристотеля (Ю. М. Давидов “Искусство как социологический феномен”).
Базовими і етапними в її розвитку як специфічної соціол. теорії (“середнього рівня”) були дослідження, пов’язані з європейською традицією.
Важливі риси соціол. специфіки літ. окреслюються у франц. традиції (Ж. де Сталь “Про літературу, яка розглядається у зв’язку з суспільними настановами”, 1800), а як соціол. метод дослідження започатковується з сер. XIX ст. і набуває обгрунтування на поч. XX ст. Позитивіст, підхід у соціології літ. розвивається І. Теном у його культурно-істор. методі, а ця традиція продовжується пізніше Ескарпі та ін. Позаяк літ. своєрідно моделює соціальні відносини, вона більшою мірою, ніж інші види мистецтва, стає об’єктом застосування соціол. теорій, часто без урахування її худ. специфіки.
У нім. традиції 20-х рр. XX ст. зафіксована істор. відносність у літ. критеріїв “високе” і “тривіальне”. У 30-х рр. фон Візе вивчає літ. за зразком масових комунікацій. Контент-аналіт. дослідження в США, які порівнювали світ соціуму і літ., доходять висновку, що вона відображає скоріше культурні норми, ніж суспільство (П. Сорокін), і що культурна роль літ. полягає у певному забезпеченні оптимальності соціальної комунікації. З поч. 70-х рр. актуалізується культурна компонента соціол. аналізу літ., дослідження багатоманітності функцій літ. у суспільстві, образно-худ. специфіки. Методика дослідження збагачується науками, які вивчають словесність (семіотика, евристика та ін.). Складається авторитетна соціол. школа в Росії, починаючи з М. Рубакіни (В. Стельмах, Гудков та ін.).
В Україні М. Грушевський використовує порівняльно-істор. метод у пращ “Історія української літератури”. Період протосоціології літ. завершується роботою Б. Грінченка “Перед світом широким” (1907), у якій вивчається читач та соціальні функції літ. Соціол. проблеми літ. розглядаються у творчості М. Драгоманова, О. Потебні, І. Франка, Лесі Українки, М. Сумцова, Плідними були ідеї О. Потебні про пластичність худ, образу і механізм взаємозв’язку письменника, твору і читача. Емпіричне вивчення читача, розпочате в Києві у 60-х рр, (1866), було продовжено у 80-х рр. XIX ст. Х. Алчевською у Харкові, а пізніше (з 1926) Укр. наук, ін-том книгознавства. У працях Д. Балики, Н. Фридбевої, К. Довгань, Л. Керекез вивчається не тільки структура читання і шляхи залучення до книги (в т. ч. сільського читача), а й проблема набуття укр. літ, як нац. нових соціальних функцій. З 60-х рр. формується школа соціолого-літ. знавчого дослідження укр. худ, літ. з давнини і до сьогодення (Г. Сивокінь, М Ігнатенко). Ці розвідки були продовжені Республіканською парламентською бібліотекою (З. Савіна, В. Студенкова, Л. Петрова) та держ. бібліотекою України для юнацтва (О. Пилипченко та ін.)
У 70 – 80-х рр. було проведено комплексні соціол. дослідження по створенню методики і техніки вивчення читацьких потреб та емпіричне дослідження їх різновидів (потреби в худ. літ студентів, молодих робітників, інтелігенції, селян), виявлення своєрідності літ. комунікацій, основних її учасників, визначення соціокультурних характеристик укр. письменника в їх істор. еволюції, визначення рейтингу і авторейтингу сучасних укр, письменників (О. Семашко).
