Солоу (Solow) Роберт Мертон (н. 1924) – відомий американський економіст, представник неокласичного напряму. Нобелівську премію з економіки отримав 1987 “за фундаментальне дослідження в галузі теорії економічного зростання”. Навчався у Гарвардському та Колумбійському університетах, 1951 захистив докторську дисертацію з економіки, з 1973 – професор Масачусетського технологічного інституту. В 1956 опублікував статтю “Вклад у теорію економічного зростання”, у якій обгрунтував неокласичну модель економічного зростання. У моделі С. показано
співвідношення між працею і капіталом та зміну цих факторів у процесі економічного зростання; на цій основі він дійшов висновку, що темпи такого зростання зумовлені передусім розвитком технології. С. також стверджував, що неокласичний напрям може розкрити розподіл продукту в економічній системі. Проте справедливішою є думка англійської економістки Дж. Робінсон, яка доводила, що розподіл доходу на прибуток і заробітну плату залежить від темпів економічного зростання і схильності до заощаджень. У 1957 С. дослідив роль технічного прогресу як особливого фактора економічного зростання: на його думку, такий прогрес забезпечує
майже 70% зростання. Крім того, досліджуючи вплив технічного прогресу на зростання продуктивності праці, С. намагався довести, що дворазове зростання у не сільськогосподарському секторі економіки США 1909- 1949 майже на 90% зумовлене технічним прогресом і лише на 10% – зростанням капіталоозброєності праці. Точніше, йшлося про те, що таке зростання зумовлене нововведенням, а не збільшенням обсягів праці або капіталу. Це означало недооцінку ролі особистісного фактора та переоцінку нововведень. Державі, на думку С., належать роль третейського судді (такої думки дотримувався ще А. Сміт, а в повоєнний період – Л. Ерхард та інші представники неокласичного напряму), а також виконання функцій, які не вигідні корпораціям або не можуть бути ними виконані. Водночас С. надавав перевагу державному регулюванню науково-технічного прогресу над регулюванням інвестицій для тривалого економічного зростання. У 1969 у праці “Теорії зростання” С. заперечував попередні свої висновки про існування пропорційного взаємозв’язку між інвестиціями і випуском товарів і послуг. Основними недоліками концепції С. є, по-перше, звужений підхід до факторів економічного зростання (досліджувались лише два або три фактори), переоцінка ролі науково-технічного прогресу у відриві від праці та ін. (див. Неокласична модель). У 1979 С. був обраний президентом Американської економічної асоціації, 1987 – призначений членом Ради економічних консультантів при президенті США.
