Культурологічний словник
СПІЛКУВАННЯ – один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. За обсягом С. є дуже широким поняттям і разом з поняттям діяльності належить до категоріального ладу психологічної науки С. є необхідним елементом групової діяльності людей. С. виникло із закономірного розвитку відображення як загальної властивості матерії. Виникнення і розвиток С. зумовлені необхідністю адекватного відображення навколишньої дійсності для пристосування, пізнання, перетворення її. У ході історичного розвитку біологічне
було діалектично заперечене соціальним С. Передумова виникнення людського С. – праця. Соціальних рис С. набувало у зв’язку з змінами у суспільному способі виробництва. С. можливе лише між людьми. Між тваринами спостерігають окремі акти С. У ході С. стає можливим виявлення мотивів учасників спільної діяльності, постановка мети, планування, прийняття рішень, досягнення взаєморозуміння, взаємоузгодженості, взаємодопомоги при виконанні дій та операцій. Через С. спільна діяльність організується, регулюється, збагачується. С. передбачає взаємодію, активний зворотній зв’язок, діяльність суб’єкта, спрямовану
на інших суб’єктів, формування їх особистісних характеристик. У С. виділяють такі взаємопов’язані сторони: комунікативну (полягає в обміні інформацією), інтерактивну (полягає в обміні діями), перцептивну (передбачає взаємосприймання і встановлення взаєморозуміння партнерів С.). Залежно від характеристик партнерів С. може бути між особистісним, індивідуально-груповим, колективно-індивідуальним, груповим. Об’єктом С. можуть виступати явища природи, суспільного життя, психічної діяльності людини. Зміст будь-яких актів С. зумовлений його предметною віднесеністю. У С. через соціальні ролі реалізуються суспільні відносини. З іншої сторони, особистість, як виконавець соціальної ролі, вносить через С. у суспільні відносини своєрідний особистісний зміст. Передача інформації здійснюється за допомогою засобів С. Залежно від засобів розрізняють С. мовне (основний вид С.), жестове, спілкування діями, предметне та кодово-символічне. За формою організації С. може 264 виступати стихійним чи організованим, формалізованим чи неформалізованим. Виділяють також безпосередньо і опосередковано С. Цілі С. за предметною віднесеністю поділяють на матеріально, соціально і психологічно зумовлені; за спрямованістю – на пізнавальні, практичні, пізнавально-практичні; в залежності від орієнтації партнерів С. – соціально-орієнтувальні і особистісно-орієнтувальні. Внутрішні результати С. відбиваються у почуттях, думках, знаннях, переконаннях партнерів, зовнішні – виражаються в діях, поведінці.
