Стіглер Джордж (1911-1991) – відомий американський економіст, автор досліджень з прикладної мікроекономіки, промислової організації, теорії економіки інформації, теорії олігополії та державного регулювання економіки (причин і наслідків такого регулювання). Нобелівську премію з економіки отримав 1982 “за новаторські дослідження промислових структур, функціонування ринків, причин і наслідків державного регулювання”. Закінчив Вашингтонський університет, докторську дисертацію захистив у Чиказькому університеті 1938 на тему “Теорії виробництва
і розподілу”. Викладав у декількох університетах США, в 1958-1981 завідував кафедрою дослідження американських економічних інститутів Центру підвищення кваліфікації з наук про поведінку при Чиказькому університеті. Намагаючись пристосувати теорію вільної та досконалої конкуренції до умов панування монополій та олігополій, С. стверджував, що така конкуренція діє ефективно за невеликої кількості олігополій, незважаючи на їх недоліки (прагнення до утворення монополій, що виявляється у формі укладання таємних угод про ціни, значне недовантаження виробничих потужностей та ін.). У “Теорії ціни” він доводив
наявність складної структури ціни, яка залежить передусім від диференціації продукту, проте ці твердження суперечили механізму функціонування вільної конкуренції (див. Вільна конкуренція). Заслугами С. є добір “найдешевного набору продуктів, що відтак послужив основою для розробки “споживчого кошика”; доведення необхідності державного регулювання, виходячи з потреб розвитку окремих галузей і підприємств з метою їх захисту від конкуренції (при цьому він намагався обгрунтувати концепцію “захоплення”, згідно з якою у процесі регулювання всупереч проголошеним намірам відбувається захист інтересів самих промислових підприємств від нової конкуренції, а не інтересів споживачів); обгрунтування мінімального масштабу ефективності підприємств та ін. Значний внесок С. зробив у розвиток теорії економіки інформації, взаємодії економіки і права щодо з’ясування причин та цілей державного регулювання промисловості. Водночас спрощеною є його ідея про пошук праці безробітним як вкладання у “людський капітал”.
