Стилістичні функції неологізмів

Стилістика української мови

Стилістичні функції неологізмів

Рушійною силою всіх змін у лексиці мови є навколишня дійсність, діяльність, номінативно-мовленнєва творчість людини від часів родового й племінного буття до національного, міжнаціонального. Людина завжди називала все пізнаване, пізнане, усвідомлене чи тільки усвідомлюване, уявлюване нею: явища природи, суспільні та індивідуальні реалії. Так у мовній системі виникли слова і сполучення слів, які на перших порах були новими, тобто неологізмами.

Неологізми (грец. neos –

новий і logos – слово, вчення) – нові слова, я ні з’являються в мові для того, щоб позначити, назвати нові поняття, явища, процеси.

Виникають неологізми внаслідок розвитку, змін у суспільному житті, особливо в науці, техніці, мистецтві і т. ін. На думку А. Грищенка, “…статус неологізмів відповідні слова зберігають доти, доки вони не стають узуальними, тобто загальновживаними, властивими усному і писемному мовленню якнайширших кіл носіїв літературної мови”.

Кожне окреме слово, сполучення слів, фразеологізм, навіть наголос у слові вперше з’являється в устах і свідомості окремої особи, однак слова з

багатьох причин конкретного автора не мають. Виняток становлять слова – терміни. Наприклад, з іменем російського вченого Михайла Ломоносова (1711 -1765) пов’язане вживання слів – термінів кислота, маятник, насос, сузір’я (калька із созвездие), словосполучення земна вісь. Це приклади лексичних новотворів (неологізмів). Крім них, з’являються й семантичні неологізми, пор.: 1) бригадир – у Росії XVIII ст. – військовий чин, середній між полковником і генералом (нині це історизм); 2) бригадир – переважно керівник якогось колективу осіб на виробництві, заводі. Наприкінці XIX – на початку XX ст. слова винахідник, дослідник, представник, письменник, прихильник, видавець, промовець, гуртківець, читач, перекладач, дописувач, споживач, гуморист, прогресист, україніст, експериментатор, співачка та інші вважались неологізмами. У 50 – 60-ті роки XX ст. до неологізмів належали слова цілинник і космонавт, тепер перше з них стало історизмом, а друге сприймається як загальновживане слово.

З’являючись разом з новим поняттям про предмет, явище та ін., неологізм не відразу входить до активної лексики, часто і не сягає її меж. Тільки ставши загальновживаним і загальнозрозумілим, він перестає бути неологізмом, усвідомлюється як слово звичайне, щоденне або ж як одиниця пасивної, суто спеціальної, галузевої тощо лексики.

Крім нових слів, які з часом стають загальномовними, є також слова, створені письменниками, громадськими діячами з певною функціональною метою, напр.: яблуневоцвітно, розкрилено (росту), пустун-літун, майбуття, сонцебризний, вітровіння, акордитись, ясносоколово; Стоїть сторозтерзаний Київ і двісті розіп’ятий я (П. Тичина). Або: підхмар’я цвіт (А. Малишко), шумливі хвилі (Ю. Смолич), крайсвітній (Ю. Яновський), зореносець, залізнотіла, сталево-серда, ширококрилий (М. Бажан), фальшак, безвірко, безбровко, плюндрач (О. Гончар) та ін. Такі неологізми прийнято називати індивідуально-авторськими ( контекстуально-мовленнєвими, оказіональними). Вони використовуються тільки в певному авторовому контексті, іншими мовцями вживаються лише епізодично.

Авторські неологізми своєрідно увиразнюють мовлення, набувають цілком очевидного стилістично-функціонального забарвлення, напр.: Той, хто безпомильно б’є ковадлом по ковадлу, як по голові, …хто вміло викручує залізо, як руки, – крутизалізенко, той, хто вправно хапає кліщами деталі, як язика, – хапайкленко (В. Голобородько). Деякі лексеми – неологізми письменники запозичують з народного мовлення. Так, О. Гончар творчо використав слова терпень, холодень, голодень, які з’явились у роки голодомору.

Отже, неологізми в мові – це завжди її оновлення, в більшості випадків логічно й стилістично вмотивоване збагачення, мовленнєво-лексична динаміка в мові, вияв її розвитку.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Стилістичні функції неологізмів - Довідник з української мови