Строки в цивільних правовідносинах – зумовлюються подією або дією (юридичним фактом), з настанням або перебігом якої з’являються певні правові наслідки щодо виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин та захисту цивільних прав. За своєю правовою природою строк у цивільних правовідносинах є особливим юридичним фактом. Юридичні строки вольові за своїм формуванням і походженням і водночас підпорядковуються об’єктивним законам перебігу часу. В цивільних правовідносинах настання або закінчення конкретного строку набуває
юридичного значення лише в поєднанні з подіями або діями. Особливе місце юридичного строку в системі юридичних фактів дає підставу окремим юристам визначати його також як період або момент у часі, з настанням або закінченням якого пов’язана певна дія або подія (бездіяльність), що має певне юридичне значення. Цивільно-правові строки досить різноманітні і можуть класифікуватися за багатьма критеріями. Наприклад, за підставами встановлення їх поділяють на такі, що визначаються законом, адміністративним актом, угодою сторін або рішенням суду (арбітражного чи третейського суду). Строки можуть бути імперативними
або диспозитивними, визначеними або невизначеними, загальними і окремими. Законодавством встановлюються загальні правила обчислення різних видів строків. Зокрема, діє загальне правило щодо початку обчислення перебігу їх. Так, строк визначається календарною датою або закінченням проміжку часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями і навіть годинами. Найвизначнішими є строки, позначені календарною датою, яка може конкретизуватися до годин і хвилин. Строк може визначатися з вказівкою на подію, яка має настати. Перебіг строку починається наступного дня після календарної дати або настання події, якою зумовлений його початок. Визначення моменту закінчення перебігу строку залежить від виду строку.
