СУЧАСНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ Й ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Довідник з біології
ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ
ЛЮДИНА І БІОСФЕРА
СУЧАСНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ Й ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Еволюція привела до виникнення людського суспільства, яке з наростаючою силою почало впливати на оточуючу його природу й на Землю в цілому. Спочатку цей вплив частіше за все носив негативний характер. Бездумна вирубка лісів по берегах водоймищ, розорення річкових заплав призводило до їх обміління, заболочування, пересихання, утворення ярів, вітрової ерозії. Проте протягом великого проміжку людської історії
Сукупність рослин і тварин, а також джерела сировини складає природні ресурси. Вони підрозділяються на заповнювані і непоправні. До непоправних природних ресурсів відносяться джерела сировини (руди, вугілля, нафта), які утворилися в земній корі за сотні мільйонів років, а використовуються людиною за декілька десятиріч.
Використовуючи у всезростаючих масштабах природні ресурси для задоволення своїх потреб, людство забруднює біосферу. Основними джерелами забруднення атмосфери служать автомобілі та промислові підприємства. Щорічно в атмосферу поступає більше 200 млн. т. оксиду і діоксиду вуглецю, 150 млн. т. сірчистого газу, 50 млн. т. оксидів азоту тощо. Оксиди азоту і сірки, з’єднуючись з водяними парами, утворюють азотну і сірчану кислоти, випадають на Землю у вигляді слабо концентрованих кислотних дощів, які знищують рослинний і тваринний світ і шкідливо діють на здоров’я людини.
Повітря над промисловими центрами містить в 150 разів більше пилу, ніж над океаном, унаслідок чого затримується до 50% сонячного проміння. За останні 100 років вміст у повітрі діоксиду вуглецю зріс на 10 %, результатом чого є “парниковий” ефект, який може привести до підвищення температури на планеті, танення полярних льодів і підвищенню рівня Світового океану. В атмосфері значно зріс вміст фреонів, які руйнують озоновий шар, що тягне за собою проникненням на поверхню Землі короткохвильового ультрафіолетового випромінювання, згубного для всього живого.
Основною причиною забруднення водних басейнів є скидання неочищених або недостатньо очищених вод промисловими підприємствами. З полів змиваються мінеральні добрива і отрутохімікати. У водоймища потрапляють нафтопродукти і синтетичні миючі засоби. Все це призводить до загибелі багатьох організмів переважно в прибережних районах. Особливо шкідливо діють на морських мешканців нафтові плівки, що утворюються після аварій танкерів і при видобуванні нафти на океанських шельфах. Вони отруюють живі організми і зменшують насиченість води киснем, що згубно позначається на розмноженні планктону – першої ланки екологічної піраміди в океані.
Причиною забруднення літосфери є ненормоване застосування в сільському господарстві мінеральних добрив, інсектицидів, дефоліантів та інших препаратів. Особливу проблему створюють відходи виробництв (порожні породи) і побутове сміття. Родючий шар грунту в природних умовах формується дуже повільно (1 см. за 100 років). Для попередження виснаження грунтів необхідно вносити органічні та мінеральні добрива. Діяльність людини часто приводить до ерозії грунтів – руйнування і зносу родючого шару потоками води або вітром.
Особливе місце займає забруднення навколишнього середовища радіонуклідами у зв’язку з випробуваннями ядерної зброї і мирним використовуванням радіоактивних ізотопів. Особливо загострилася ця проблема після аварії на Чорнобильській АЕС, що послужила причиною радіоактивного забруднення великих територій Білорусі, України і Росії. Особливо небезпечне накопичення в організмі тварин і людини ізотопів стронцію-90 і цезію – 137, що має тривалий період напіврозпаду. Підвищення радіоактивного фону може бути причиною збільшення частоти мутацій і розвитку пухлин.
Інтенсивне забруднення атмосфери, грунту і води промисловими відходами, отруйними і радіоактивними речовинами відображається на здоров’ї людини. Останніми роками спостерігається зростання кількості хронічних захворювань легенів і шлунково-кишкового тракту, алергічних захворювань, пухлин і спадкових хвороб, обумовлених екологічними чинниками.
У даний час перед людством цілком реально постає питання про екологічну кризу, тобто про такий стан навколишнього середовища, коли вона буде непридатною для життя рослин, тварин і самої людини. На думку експертів, екологічна ситуація, що складається на Землі, дійсно таїть в собі небезпеку серйозних і, можливо, необоротних порушень біосфери в тому випадку, якщо діяльність людини не набуде планомірного характеру, що узгоджується із законами розвитку біосфери.
В 1948 р. при ЮНЕСКО був створений Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), який проводив дослідження з охорони біосфери і пропаганди-раціонального використовування природних ресурсів. Його комісія з рідкісних і зникаючих видах видала Міжнародну Червону книгу, в яку було занесено близько 20 тис. видів. Всі види тварин і рослин в ній розділені на 5 категорій стану популяцій і їх охорони:
0- а – види, які, мабуть, зниклі, не знайдені протягом низки років, але, можливо, уцілілі в деяких недоступних місцях або в неволі (культурі);
1- а – ті, що знаходяться під загрозою зникнення, види, яким загрожує безпосередня небезпека вимирання; подальше існування їх неможливе без здійснення спеціальних заходів охорони;
2- а – рідкісні види, які не знаходяться під безпосередньою загрозою зникнення, але зустрічаються в такій невеликій кількості, що можуть швидко зникнути;
3- а – види, що скорочуються, чисельність і ареал яких зменшується протягом певного часу або з природних, або із антропогенних причин;
4- а – не певні (в плані систематики) види, очевидно, такі, що знаходиться під загрозою зникнення, але недостатньо вивчені.
З 1971 р. ЮНЕСКО здійснює міжнародну програму “Людина і біосфера” (МАВ). В 1973 р. рішенням Генеральної Асамблеї ООН прийнята міжурядова програма по найгостріших проблем охорони навколишнього середовища (ЮНЕП).
В 1974 р. було видано Червону книгу СРСР, в яку внесено понад 1200 видів тварин і рослин.
В 1977 р. в Женеві підписана конвенція про заборону військового і будь-якого ворожого використовування засобів дії на природне середовище. Її підписали 33 держави – члени ООН.
В 1983 р. Генеральною Асамблеєю ООН були прийняті резолюції “Про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для сьогоднішніх і майбутніх поколінь” і “Всесвітньої хартії природи”.
Заходи з охорони природи повинні бути направлені на боротьбу з ерозією грунтів шляхом спеціальних агротехнічних прийомів, наприклад, безвідвального спушення грунту, захисного лісонасадження, залугування, застосування науково обгрунтованих норм внесення добрив, ступені зрошування і осушення.
Головний напрям розвитку промисловості – створення безвідходних технологій, яке передбачає комплексне використання сировини і замкнуті цикли виробництва, що виключають викиди шкідливих речовин в атмосферу і стічних вод у водоймища.
Складна задача стоїть перед людством зі збереження генофонду рослин і тварин. Для цього створено і створюються заповідники, заказники, національні парки; особливо рідкісних тварин вирощують в неволі, а рослини розводять в спеціальних господарствах.
На території СРСР було створено близько 150 заповідників, 600 заказників державного значення і велику кількість місцевого. Заповідники – це території (акваторії), на яких заборонена діяльність людини (окрім наукової) і весь природний комплекс зберігається в природному стані. Національні парки – це території, що охороняються, з природними комплексами, що збереглися, частково або повністю відкриті для відвідин. Заказники – це території (акваторії), на яких тимчасово зберігаються певні види рослин, тварин, елементи ландшафтів і інші пам’ятки природи. Пам’ятки природи можуть бути унікальні або еталонні, що має цінність в науковому, пізнавальному або естетичному відношенні. Це різноманітні природні об’єкти: окремі дерева, гаї, паркі, озера, водоспади, печери тощо.
Згідно закону “Про природно-заповідну фундацію України”, прийнятим Верховною Радою в липні 1992 р., до об’єктів природно-заповідної фундації віднесені:
– природні заповідники (для збереження природних територіальних комплексів, проведення наукових робіт, розробки рекомендацій з охорони навколишнього природного середовища, розповсюдження екологічних знань) – Поліський, Канівський, Медобори, Український степовий, Луганський степовий, “Дунайські плавні”, “Мис Мартьян”, Кримський, Ялтинський, Карадаг, Єланецький Степ, Горгани, Дніпровсько-Орельський;
– біосферні заповідники (об’єкти міжнародного значення, створені для охорони найтиповіших природних об’єктів з метою фонового моніторингу, включають зони: заповідну, буферну, антропогенних ландшафтів) – Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський;
– національні природні парки (їх роль розкривають функціональні зони: заповідна, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарська) – Карпатський, Шацький, Азово-Сиваський, Синевір, Вижницький, “Святі гори”, “Подільські товтри”, “Бескиди”;
– регіональні ландшафтні парки (створені для охорони типових для даної місцевості ландшафтів і організованого відпочинку населення);
– заказники (загальнодержавні та місцеві);
– пам’ятки природи загальнодержавного і місцевого значення (комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні, геологічні);
– заповідні урочища;
– ботанічні сади;
– дендропарки;
– зоологічні парки;
– пам’ятки садово-паркового мистецтва.
Природні процеси динамічні, екологічні системи рухливі. Тільки ми не помічаємо змін, що відбуваються поволі, протягом десятків, сотень, тисяч років. Ми говоримо звичайно про екологічну рівновагу, але, напевно, більш точним буде уявлення про нормальний хід природних процесів. Пізнання цих процесів дає в руки людини можливість ураховувати закони природи, які керують ними. Проте ми можемо мати в розпорядженні досить велику інформацію про можливі наслідки наших дій для природи, мати уявлення про юридичну відповідальність за них і в той же час, віддаючи перевагу близькій вигоді або необхідності, діяти всупереч з екологічними і правовими нормами. Поки наші уявлення про біосферу не будуть закріплені у вигляді непорушних норм, ми навряд чи зуміємо повністю подолати в собі безвідповідального споживача.
Виходячи з цільових установок вдосконалення екологічного навчання і виховання, які витікають з проблем охорони навколишнього середовища, важливо добиватися, щоб підростаюче покоління було екологічно грамотним. Екологічна культура органічно включає світоглядні знання (природно-наукові, технічні, правові, моральні тощо). Екологічно грамотна і вихована людина повинна володіти навиками правильної поведінки при спілкуванні з природою, свідомо турбуватися про збереження екологічної ситуації у межах норми, розуміти суть основних екологічних взаємозв’язків, необхідність передбачати наслідки впливу людини на природу, способи оптимізації цієї взаємодії. Науково-екологічні знання повинні бути активними, органічно входити в свідомість людини, його поведінку і діяльність.
Виконання трудових задач в промисловому і сільськогосподарському виробництві, сфері обслуговування повинні узгоджуватися з вимогами охорони навколишнього середовища, бережливим використанням природних ресурсів і енергії, оскільки “економічно тільки те, що екологічно”.
Екологічна відповідальність кожної молодої людини повинна стати частиною її особистої позиції, елементом цілісних орієнтацій в навколишньому світі, відносинах до людей, себе, матеріальних природних і духовних цінностей.
